Книга "В глибини невичерпного" М.Васильєва та К.Станюковича побачила світ у видавництві "Атомиздат" у 1975 році. У перекладі на українську (переклад Л.А.Яворівської) вона побачила світ у 1978 році у видавництві "Техніка" (м. Київ). Автори - відомі радянські астрономи, популяризатори науки обрали темою своєї книги - електрон. Останній розділ цієї книги присвячено життю у космосі. Повторимо, що книга була написана у 1975 році і викладені думки сьогодні корисно порівняти з домінуючими. Записи в щоденнику Всесвіту
З світу елементарних частинок перенесімося у світ нашого Всесвіту. Проблеми його теж невичерпні. Ми говоритимемо про його народження, життя і смерть, використовуючи останні досягнення науки. Чим пояснити такий стрибок з мікросвіту, від частинок, які не можна побачити, до найбільших відомих нам об'єктів? Чи виправданий такий стрибок?
Так, виправданий. Бо весь наш Всесвіт складений з тих незримих цеглинок, про які ми говорили, і його розвиток, його сучасний стан визначаються властивостями цих цеглинок. Це з неминучістю випливає з діалектичного уявлення про наш матеріальний світ.
Загальний принцип розвитку - це змінність усього сущого в світі: народження, життя і смерть планет і зірок, галактик і Всесвітів. Народжуються і вмирають навіть Всесвіти, і стомільярдо - річний строк їх життя - мить в історії розвитку вічної матерії.
Загальний принцип розвитку - це народження, життя і смерть електронів, протонів, нейтронів. І ці фундаментальні цеглинки Всесвіту, які нам здаються незмінними, народжуються на певному етапі розвитку матерії, живуть і вмирають. Строк їх життя - теж мить в історії вічної матерії. Загальний принцип розвитку - це зміна всіх констант: швидкості світла, сталої гравітації, сталої Планка, бо які сталі величини можуть характеризувати речовину, що безперервно змінюється, які можуть бути сталі у світі матерії, що безперервно розвивається?
Загальний принцип розвитку - це народження, життя і смерть живого світу нашої планети й усіх інших планет Всесвіту, на яких природа створила життя - від найпростіших мікроорганізмів і перших паростків рослин, через усі ступені живого до мислячих істот, які пізнають Всесвіт.
Отже, наш Всесвіт. Він ще дуже молодий. Йому тільки близько 10—20 мільярдів років. І, як годиться в такому віці, наш Всесвіт веде щоденник. Біда тільки в тому, що ми не навчились як слід читати його записи.
Як виник наш Всесвіт? О. О. Фрідман першим дійшов висновку, що деякий час тому він був зосереджений у зовсім малій області простору. Червоне зміщення підтвердило одержаний ним «не маючий сенсу» розв'язок рівняння Ейнштейна. Пізніше фізики навчилися читати показання «уранового годинника», який повідомляв про вік земних порід. Виявилося, що вік найстаріших земних порід і материків відповідає вікові нашого Всесвіту.
Зовсім недавно вчені виявили в космосі реліктове випромінювання. Ці промені можна вважати луною первісного вибуху, що долинув до нас через десять мільярдів років. Виявлення цього випромінювання обеззброїло найзапекліших ворогів первісного вибуху, в результаті якого виник наш Всесвіт.
Таким чином, прочитавши ряд записів, що належать до першого періоду існування нашого Всесвіту, вчені встановили, що він виник близько десяти мільярдів років тому. Виник в результаті вибуху порівняно локального утворення, в якому була зосереджена величезна маса речовини всього нашого Всесвіту. Але ми досі не знаємо, що це був за вибух і в якій формі матерія існувала до нього.
Може, цей вибух стався в результаті зіткнення двох брил речовини, які рухалися майже з світловою швидкістю й тому мали гігантську масу, якої вистачило на весь наш Всесвіт?
Нам здається більш імовірним, що матерія в той дозоряний час була в стані гігантського планкеона, дуже міцно переперізаного ланцюгами надмогутнього тяжіння. Однак ми нічого не можемо сьогодні сказати про те, що являє собою матерія в цьому надстиснутому стані. Ми практично не знаємо, чи зберігаються при цьому елементарні частинки, чи мають звичайний зміст форми існування матерії - час і простір. Це область, в яку в першу чергу повинні проникнути із зброєю математичних формул розвідники науки - фізики - теоретики. А потім експериментатори підтвердять дослідами або спростують одержані формули, давши для побудови нових гіпотез нові факти. Тому змальовані нами нижче картини народження і дальшої еволюції Метагалактики багато в чому здогадні.
Отже, нехай все почалося з вибуху гігантського планкеона. Він вибухнув, очевидно, так, як вибухнули б при зіткненні два куски речовини й антиречовини: в місці їх зіткнення вмить проходить реакція, тоді як вся інша маса цих кусків незмінна. Вчені вважають, що енергія частин, які прореагували, розштовхала б куски в різні боки і вони розлетілися б у просторі.
Очевидно, «прореагувавши» отак, не всією повнотою об'єму, планкеон розлетівся. Цілі брили його, відірвані вибухом, розметались у просторі, не порушивши летаргічного сну своєї матерії. Чи не ці куски матерії підморгують нам зараз майже з безконечних далей Всесвіту у вигляді загадкових надзірок?
Першими, випереджаючи всіх, ринули, розносячи звістку про гігантський вибух, потоки фотонів, нейтрино і гравітонів. Адже вони завжди поширюються з гранично можливою швидкістю (хоча швидкість ця не завжди дорівнювала сьогоднішній). Межі, яких досягли фотони, і є межі нашого Всесвіту в кожну мить його розвитку. А за цим потоком променів ринули різноманітні матеріальні утворення, в тому числі й галактики. Куски первинного планкеона, які до кінця не прореагували, опинилися в оточенні роїв зірок, що утворилися з матерії, яка прореагувала.
Ми назвали ядра галактик таємничими. І не тому, що неозброєним оком не видно в Молочному Шляху ядра нашої Галактики, закритого непрозорими хмарами пилу й газу. Ядро нашої Галактики вчені розглянули з допомогою інфрачервоного проміння. Воно, як виявилося, невелике й порівняно спокійне. Далеко більш таємничі ядра інших галактик. Серед них є вибухаючі. Чи не свідчать ці вибухи про те, що ядра галактик, як припускає акад. В. А. Амбарцумян, складаються з дозоряної речовини або, за нашим припущенням, є уламками первинного планкеона.
При такому грандіозному вибуху могли утворитися зони підвищеного тиску. Матерія, що потрапила в них, навіть розколапсована, могла знову опинитися в стані колапсу. І, звичайно, поряд з гігантськими сьогоднішніми надновими зірками й ядрами галактики у простір помчала безліч дрібних планкеонів. Деякі з них, можливо, сплять і сьогодні і, мабуть, неподалеку від Сонячної системи. Продовження тут...
|