Продовження: початок тут...
Книга "В глибини невичерпного" М.Васильєва та К.Станюковича побачила світ у видавництві "Атомиздат" у 1975 році. У перекладі на українську (переклад Л.А.Яворівської) вона побачила світ у 1978 році у видавництві "Техніка" (м. Київ). Автори - відомі радянські астрономи, популяризатори науки обрали темою своєї книги - електрон. Останній розділ цієї книги присвячено життю у космосі. Повторимо, що книга була написана у 1975 році і викладені думки сьогодні корисно порівняти з домінуючими. Створення розуму Нє будемо зупинятися на всіх етапах дальшого життя Всесвіту, Галактики, зірок. Не всі вони відомі науці. Ми зупинимося тільки на житті нашої планети. У безкрайому космосі, серед сотень мільярдів зірок Галактики знайдемо нашу рідну зірку - вона не найяскравіша, але і не найтьмяніша, не найбільша, але і не найменша. Вона - одна з рядових зірок Галактики, що займає своє місце в одному з її спіральних рукавів.
Наші предки в незапам'ятні часи дали їй гарне променисте ім'я - Сонце. Темні, холодні згустки матерії, які обертаються навколо нього на різних відстанях, - це планети.
Одна з них - найближча до Сонця - обпалена його лютими променями. Вони здули з неї атмосферу, випалили з чорних і рудих скель легколеткі речовини. Мертвий розжарений світ - це планета Меркурій.
 Друга від Сонця планета оточена непрозорою атмосферою. Неможливо проникнути поглядом крізь цю густу вуаль. Що під нею? Чи то розжарені до трьохсот - чотирьохсот градусів мертві скелі вкривають всю її поверхню, чи то безкрая далечінь океану бурхає там? Поки що тільки одиночки - розвідники землян - радянські автоматичні станції «Венера» - опустилися на поверхню цієї планети, тільки промені радіолокаторів промацують її поверхню. Дуже мало ми знаємо про таємниці Венери.
Третя планета - Земля. Більша частина її поверхні вкрита водою, над якою здіймаються важкі брили материків. У прозорій атмосфері плавають хмари, доставляючи живлющу вологу в найвіддаленіші від океану області суші. Температури, що коливаються навколо тієї, при якій тане лід. Світ, ідеально придатний для життя...
Далі від Сонця - рій уламків речовини - астероїдів. І порівняно невелика планета Марс, яка насилу утримує біля себе розріджене покривало атмосфери. Проте з деяких ознак на ній можна припустити існування життя...
Далі - холодні кулі великих планет. Якщо там і є життя, то абсолютно відмінне від нам відомого.
Повернімося до третьої планети... Далеко не завжди кипіло життя в її океанах, в її атмосфері, на поверхні її материків. Був час, коли порожні хвилі океану розбивались об мертве каміння узбереж, вітер свистів у розколинах голих скель, дощі падали на мертвий пісок пустель. Але на цій планеті було все, що потрібно для появи життя: хімічні речовини, підхожі температури, живлющі промені Сонця...
Мабуть, уперше крихітки живої безформної матерії виникли в неглибоких, пронизаних променями Сонця лагунах Океану. Тут була вища концентрація солей у воді; в ній були розчинені й основні гази атмосфери, яка оточувала тоді Землю: вуглекислий газ, аміак, метан, вільний водень. У цьому «живильному бульйоні», приготованому природою, удари блискавок могли утворити незліченні органічні молекули. Чи не на основі цих, народжених під палахкотіння блискавок, органічних молекул виникли перші мікроскопічні живі молекули? Досліди, які поставили вчені в лабораторіях, свідчать, що так могли виникнути навіть білкові молекули - основа життя на Землі. А втім, ми мусимо сказати, що досліду, який би з певністю підтвердив: так виникло життя на Землі, - ще ніхто не поставив. Воно тільки могло так виникнути.
Не знають сьогодні вчені і того, скільки десятків і сотень мільйонів років минуло від першої появи цих закручених спіралями білкових молекул та утворень, які одержали все потрібне з того бульйону, в якому вони виникали, до появи першої клітини, що «навчилася» використовувати енергію сонячного проміння. Це було перше з трьох найвеличніших створінь природи. Воно ознаменувалося появою першої крупинки хлорофілу або подібної до нього речовини, яка мала дивовижну здатність так спрямувати промінь сонця, щоб він розрубав міцну молекулу вуглекислого газу на вуглець і кисень. А цього газу тоді було дуже багато в атмосфері планети. Живі клітини синтезували з вивільненого вуглецю довгі молекули своїх тіл, зшиваючи їх нитками сонячного проміння. Все живе на нашій планеті і сьогодні складається з такої сонячної пряжі. Саме створення молекули хлорофілу стало одним з найвидатніших відкриттів природи в галузі біології живого. Це відкриття визначило наперед розвиток і весь дальший хід життя на Землі.
З перших живих клітин виникли найпростіші водорості. Це було, очевидно, близько півтора мільярда років тому.
Минали мільйони і сотні мільйонів років. Катаклізми планети - вулканічні виверження, піднімання й опускання материків, мабуть, не раз винищували життя на колосальних ділянках, а може, і на всій планеті. Але живе виникало знову і знову. Воно розповсюджувалося дедалі ширше і ширше. Надзвичайно важкі й повільні були перші кроки. Мільярди років зайняв шлях від перших білкових молекул до перших одноклітинних водоростей. Але прогрес усе прискорювався. Тільки сотні мільйонів років потрібно було для того, щоб виникли багатоклітинні водорості. І їх спільною діяльністю була перетворена вся планета.
Іх життєдіяльність збагатила атмосферу Землі киснем. Життя в ті часи не знало гниття-ще не було гнильних бактерій, які одержували енергію для свого розвитку за рахунок розпаду чужих білкових молекул. Вмерлі організми падали на дно лагун, скупчувались у величезних кількостях, виносячи з собою витрачений на створення їхніх тіл вуглець з вуглекислого газу повітря, їх заносили опади. Разом з коливанням земної кори вони опускалися в глибини, зазнавали дії високих температур і тисків...
Життя розвивалося далі. З'являються перші тварини - губки, молюски, членистоногі. Початок їм поклали дивні речовини, напіврослини-напівтварини, предки яких живуть на Землі і сьогодні,-джгутикові одноклітинні істоти. В їх організмах міститься і хлорофіл, і це дозволяє вважати їх рослинами. Але, рухаючи джгутиками, як веслами, вони здатні самостійно пересуватися. До того ж у темряві вони можуть всмоктувати органічну поживу. Від них або подібних до них істот і бере початок уся фауна нашої планети.
Ось як давно поділилося життя на рослинне і тваринне. Відтоді обидві форми життя існують у безперервній взаємозалежності, доповнюючи одна одну у своїй діяльності. Якби зникла вмить уся фауна Землі, через деякий час значною мірою зменшився б світ рослинний. Не тільки тому, що бджоли запилюють квіти, а деякі грибки можуть розвиватися тільки на гниючому м'ясі. Ні. Рослини невдовзі вибрали б з атмосфери весь вуглекислий газ і їм нічого було б «їсти». Адже це дихання тварин, і головним чином «дихання» бактерій, які руйнують органічні залишки, повертає атмосфері вуглекислий газ. Також вимерли б, пожерши одна одну, і тварини нашої планети, якби зникли раптом з неї усі рослини.
Спочатку тварини були мешканцями тільки морів та океанів. Потім вони вийшли на сушу-спочатку, видимо, піднявшись у глиб материків руслами прісних річок. Першими жителями суші стали ксилофіти - голі стебла, позбавлені листя. У деяких з них немає нічого, що нагадувало б рослини: ні коріння, ні стовбура, ні листя. У деяких замість коренів був невеликий підземний одноклітинний виріст. Багато з них були мешканцями боліт. І проте вони іноді досягали порівняно великої висоти-до трьох метрів. Ці своєрідні рослини, що розмножувалися спорами, які визрівали на кінцях гілок, проіснували недовго, але поклали початок царству рослин. Поширення ксилофітних і папоротеподібних лісів збігається з силуром - цей період відділяють від нас 320— 360 мільйонів років. Особливої краси і могутності зелений світ планети досяг тільки пізніше-в кам'яновугільному періоді. Це було близько 210—265 мільйонів років тому. Хвощі й папороті здіймалися тоді на двадцяти-тридцятиметрову висоту, їх гігантські - до двох метрів у діаметрі - стовбури увінчувало не менш гігантське листя...
Ці гіганти, втім, дуже неміцно трималися на землі. Адже здебільшого їх коріння йшло в хисткий грунт боліт. Раптові шторми, які обрушувалися на ці болотисті рівнини, легко вивертали з корінням дерева й укладали їх у болота. Без доступу кисню, затягнуті піском і тванню, стовбури рослин не гнили, а кам'яніли. Через сотні мільйонів років, під час видобутку блискучого антрациту або матового бурого вугілля, трапляється гірникам зустрічати в розколині чорного каменю відбитки стовбурів, листя, гілок і страхітливих бабок.
А на місці повержених гігантів виростали з казковою швидкістю нові й так само, шар за шаром, лягали в хисткий грунт боліт, щоб через сотні мільйонів років бути вийнятими на світло для служби людям.
Минули ще десятки мільйонів років-і гігантські спорові рослини почали звільняти сцену життя іншим-так званим голонасінним рослинам. Останні мали величезну перевагу перед споровими: їх насіння могло проростати і на порівняно сухому місці, тоді як для розвитку спор обов'язково потрібна вода. В сім'ї містяться речовини, якими живиться зародок у першому періоді свого життя: у спор запасу таких речовин практично немає. І голонасінні рослини рушили з прибережних лагун та боліт у глиб материків.
Минають ще десятки мільйонів років. Ми в крейдяному періоді... До нього від нашого часу тільки 60—130 мільйонів років. По всій земній кулі, витісняючи і змінюючи голонасінні рослини, поширюються рослини покритонасінні. Серед них-тополя, верба, калина, дуб, платан, магнолія, пальма.
Позаду залишаються нові мільйони років... Змінюють одна одну різні форми клімату, рухаються з півночі біло-голубі стрічки льодовиків, тануть і відступають назад, і, нарешті, рослинний світ землі набуває сьогоднішнього вигляду. Не менш складної еволюції зазнали і виниклі в глибокій давнині тваринні організми.
Та Земля - не тільки колиска життя, вона - колиска розуму.
Три великих відкриття зробила природа, удосконалюючи живе. Про перше ми говорили - вона сконструювала хлорофіл, існуванню якого завдячує своїм життям рослинний світ. Друге, не менш велике відкриття - винахід гемоглобіну, без якого неможливе існування тваринного життя, крім найпростіших його видів. І третє, мабуть, найвеличніше з її відкриттів - створення мислячого мозку. Людина сьогодні впритул наблизилася до розгадки таємниці хлорофілу. Вона розшифрувала будову молекул гемоглобіну, але вона майже нічого не знає про таємницю народження думки.
Продовження див. тут...
|
