Наш співрозмовник – відомий контактер і цілитель (має ліцензію Міністерства охорони здоров'я України) Надія Ніколаєва, яка нині працює над «розкодуванням» членів сумнозвісної релігійної організації Ю.Кривоногова.
- Надіє, як відомо, Юрій Кривоногов знайшов «живого бога» в спідниці – Марину Цвігун – саме в Донецьку, де ви в той час працювали. Чи знали його особисто?
Знала. Мало того, Марією Деві Христос мала стати не Цвігун, а я.
- ?!
- Розповім докладніше. В Донецьку Кривоногов з'явився три роки тому. Тоді він займався екстрасенсорикою, біоенергетикою, цілительством, мав на цю тему чимало публікацій, навіть книгу «Як загнуздати біоенергію?». У Донецьку, де виступав з лекціями, організував клуб екстрасенсів. Знаєте, був такий час, коли люди масово захоплювались чимось неземним, таємним, тож Кривоногов мав серед донеччан неабиякий успіх.
 Навесні 1991 року він прибув до нас удруге, але вже в ролі провідника кришнаїтства. Мені зателефонувала невідома дніпропетровська журналістка і повідомила, що мене запрошено на зустріч із Кривоноговим, яка відбудеться у палаці культури «Юність». І не лише як глядачка його виступу. Кривоногов багато чув про мене, читав мої публікації у газеті «Молодь України», де я працювала позаштатним кореспондентом, тож хоче особисто зустрітися зі мною і поговорити щодо встановлення ділових зв'язків.
У залі було чоловік з двісті. Переважно ті, хто цікавився екстрасенсорикою, духовним розвитком, Вищим розумом. Мене відразу провели за лаштунки сцени, де чекав Кривоногов. Говори він спокійно, ввічливо. Сказав, що шукає для себе здібну людину, яка б стала його сподвижником (сподвижницею). «Будемо працювати вдвох, – умовляв Кривоногов. – Я зроблю тобі ім'я, славу, ти виростеш у зірку першої величини».
Малюючи звабливе рожеве майбутнє, він підняв руку і невимушено став поправляти нагрудну кишеню піджака. Я почула, як щось клацнуло під його пальцями. Тієї ж миті побачила: з фойє через залу біжать якогось непевного вигляду юнаки зі стриженими головами. Їх було шестеро. Вони підскочили, щільно зімкнулися навколо мене. «Учителю, що сталося?» – запитав один з тих, і я відчула, що вони ладні виконати будь-який його наказ. «Нічого, – поблажливо усміхнувся Кривоногов. – Вертайтеся на свої місця». Вони розступилися і покірно пішли до фойє. «Ця людина дуже небезпечна, – подумала я. Він хотів показати свою силу і налякати мене».
Кривоногов знову заговорив: «Увечері ти прийдеш до мене в готель. Ти обов'язково прийдеш. Не пошкодуєш». Але, певне, відчув, що мене не так просто «взяти», і став повторювати, ніби зіпсована платівка: «Ти прийдеш до мене в готель! Ти прийдеш до мене в готель!». «Пробачте, – сказала я, – але спершу хотіла б подивитися ваш виступ». І пішла до зали.
Кривоногов жваво і дохідливо пояснював присутнім, чому не треба… плюватися, радив, як харчуватися, зберегти здоров'я, зажити в людей довір'я тощо. Слухачі, які чекали чогось складного для їхнього сприйняття, скинули з себе напруження, розслабилися. І тут на сцену вийшло двоє хлопчаків у білих балахонах зі шматком тканини, на якому виднівся напис «Харе Крішна!». Вони почали танцювати, з кожною хвилиною нарощуючи темп і входячи в екстаз. Усе це передавалося до зали: люди піднялися, забувши, хто вони і навіщо сюди прийшли, заплескали в долоні, повторюючи: «Харе Крішна! Крішна Харе!».
Кривоногов, який збоку спостерігав за дійством, став переміщатися углиб сцени. Людей, у тому числі й мене, якась невидима сила тягла на сцену, владно кликала: «Йди за мною! Йди за мною! Йди!». Я щипала себе, щоб не піддатися цій магії, а потім не витримала і вийшла з палацу. Але та сила ще жила в мені, кликала за собою, і я кілька разів хотіла вискочити з трамваю і повернутися до зали. Слава Богу, що вдалося себе перебороти!
Потім мені розповіли, що багато людей вийшло на сцену. Втративши контроль над собою, вони обіймалися, цілували одне одного. Серед них була і Марина Цвігун. З кількох жінок, які відвідали Кривоногова в його готельному номері, він вибрав саме її.
- Більше він не згадував про вас?
- Згадував, і дуже часто. Але вже не як про зірку першої величини. Поливав мене брудом у своїй газеті «Атма», під час виступів, а редакторові «Молоді України» Володимирові Боденчуку надіслав «страшного» листа: якщо той і надалі друкуватиме матеріали Ніколаєвої чи про неї, то він як Бог і директор Інституту Душі прокляне його і нещадно покарає. Але я не звертала на це увагу. Вирішила: час нас розсудить і розставить усе на свої місця.
Мене турбувало єдине: в промовах, газетних публікаціях Кривоногов усіляко жахав людей кінцем світу, який має ось-ось настати. Саме через всезагальний страх він прагнув здобути не лише визнання, популярність і авторитет, а й можливість володіти розумом і почуттями великих мас. Тож річ була не тільки в ньому. Страждали люди, особливо – діти, підлітки, їхні батьки.
- Як ви гадаєте, чому після вашої відмови стати Марією Деві Христос Кривоногов обрав саме Цвігун?
- Тому що Марина – вольова і сильна душею людина. Слабкі йому не потрібні – вони можуть не витримати тої ноші, яку він на них покладе, зламаються. А Марина має міцний стрижень і коли повірить, що саме вона – Христос, мало кому вдасться поруйнувати її віру. До того ж, Цвігун – освічена, володіє пером, пише вірші. Я не маю до неї жодного зла, бо вона, як і всі «юсмаліани», – жертва Кривоногова.
- Цікаво, як він підкоряє своїй волі людину? Багато хто сходиться на тому, що Кривоногов володіє гіпнозом…
- Я обстежила немало дітей, залучених до братства, і переконалася: майже всі вони практично здорові. Єдине лихо, але дуже страшне, – це те, що в них штучно порушене чергування імпульсів мозку. Не буду вдаватися до подробиць, скажу лише, що мозок – біохімічна структура, яка виробляє хвилі чотирьох типів. Якщо регуляція хвильових процесів природна, то і людина мислить нормально, самостійно, має своє «я». А коли цю регуляцію порушити, зруйнувати, то в голову будь-якої особи можна закласти чужі установки, згідно з якими вона і поводитиметься в своєму житті.
- Зомбі?
- Ні. Це страшніше. Зомбі – звичайний робот, який сліпо виконує той чи той наказ господаря. Ізолюй зомбі від керівника – і він зупиниться, не знатиме, що робити сьогодні, завтра, в майбутньому. Йому постійно потрібні накази. А кривоноговські «юсмаліани» будь-коли і за будь-яких умов виконуватимуть чужі установки, проповідуючи їх серед інших.
Але повернімося до того, як це робиться. Пам'ятаєте, коли я розповідала про першу зустріч із Кривоноговим, то сказала, що чула, як щось клацнуло в його піджаку. Так от, є прилади, якими можна легко руйнувати регуляцію хвильових процесів мозку. Дико, страшно, але це правда. Звідки вони беруться і як потрапляють у приватні руки, не мені знати.
- Отже, жодні ліки, уколи не можуть повернути «юсмаліан» до реального життя?
- Саме так. І це підтверджує практика.
- З чого ви почали?
- З того, що до мене стали приходити люди з фотографіями рідних, яких поглинуло «Біле братство», благаючи зарадити їхньому горю. Тоді я не знала, що робити, в якому напрямі діяти, але постійно думала: що-ж коїться з дітьми, які відреклися від матерів із батьками, які покинули дітей, усіма тими, хто вирішив жити без імені, документів, засобів до існування, фанатично поклоняючись авантюрним ідолам – Кривоногову і Цвігун. Особливо мене вразили слова цих «божеств», звернені до мого народу: «Якщо ви не опам'ятаєтеся, ми втопимо Україну в крові!».
- Надіє, з попередніх наших бесід знаю, що ви не розкриваєте свої основні таємниці, аби вони не потрапили до брудних рук, тож про ваш метод регуляції запитувати не варто. Скажіть, як поводяться під час сеансу «пацієнти»?
- Перш за все працювати з ними треба індивідуально, адже кожний має свою регуляцію, і тут потрібно чітко встановити, де в людини власний імпульс, а де – чужий. Якщо спостерігати збоку, то картина, зізнаюсь, не з приємних: діти голосно і дуже злякано кричать: «Я грішний! Я боюся страшного суду! Я боюся вмерти!». Страх, силоміць поселений у свідомість, у цей час охоплює їх з великою силою.
Та не дуже втішаймося, коли підліток повертається до свого колишнього, природного «я». Він розгублений, він на роздоріжжі, він запитує себе й інших: «Як мені жити далі?». Ось тут і треба негайно прийти йому на допомогу. Батькам, педагогам, психологам, священикам, які взялися б за соціальну адаптацію підлітка.
- Чи вам не здається, що братство Кривоногова було комусь дуже потрібне, що хтось щедро виділяв на його діяльність значні кошти? Адже лише газети, прокламації, брошури, книжки «священних» віршів і пісень Деві-Цвігун, видрукувані мільйонними тиражами на якісному папері й тоннами завезені в Україну, «тягнуть» на мільярди карбованців.
- Що «братство» було комусь потрібне – факт безперечний. Воно втягувало в себе майбутнє держави – молодь, яка зреклася не тільки батьків, а й свого народу, своєї Вітчизни, роду, національності. І не випадково, що саме Київ обрано місцем «кінці світу», точніше – початком руйнації незалежності України, в столиці якої розігралася б страшна кривава трагедія.
- Трагедії не відбулося, Кривоногов і Цвігун заарештовані, знайдено спосіб повертати людей до нормального життя, отже, ви вже спокійні?
- Ні. По-перше, «Біле братство» ще не впало цілком. По-друге, на «арену» виходять інші «пророки» й ловці людських душ, маючи на озброєнні ті самі методи й знаряддя, що і Кривоногов.
Ви погляньте-но, що робиться? До нас, в Україну, вільно приїжджають десятки проповідників, віщунів, цілителів різного гатунку, в багатьох місцях гастролюють непевні «божества» з такими ж непевними ідеями, пророцтвами. Представники влади й законності на місцях повинні перевіряти, чи мають ці «гастролери» державну ліцензію на публічні виступи, сеанси зцілення. Якщо не мають, гнати їх у три шиї.
- Надіє, тепер скажіть, що робити мені, нашій газеті після публікації цієї бесіди…
- Зрозуміла. На жаль, я не маю в Києві постійної адреси, тож люди, які захочуть позбутися «юсмаліанства» нехай надсилають листи до «Голосу України», звідки я їх забиратиму. В конверт треба покласти поштову листівку з номером телефону (іногородні зазначають і код їхнього населеного пункту). Якщо вдома немає телефону, домовтеся із знайомими, у яких він є. На конверті обов'язково зазначте: «Надії».
- Щиро дякую вам за розмову.
Бесіду вів Олександр ВИНОКУРОВ. На фото: Надія НІКОЛАЄВА.
Опубліковано: Газета «Голос України», 14 грудня 1993 року, № 237 (737)
|
