Спільна експедиція журналістів "Комсомольської іскри" та ініціативної групи по дослідженню аномальних явищ (ІГдАЯ) до місця гаданого прольоту НЛО над територією Миколаївською району.
ЯК ШУКАЛИ НЛО?
Учасники експедиції: Олег Васильович БОЖКО — Фізик, член ІГдАЯ; ЕКСТРАСЕНСИ: Анатолій Якович КОЛОСОВСЬКИЙ, технік одного з театрів міста; Микола Миколайович НІКОЛАЄВ, масажист; його син Ігор, Інженер ПівденНДІМФу; Федір Іванович КОБЗІН, педагог. ЦІЛА ГРУПА РЕЄСТРАТОРІВ, КОТРИХ ЖАРТОМА ІНОДІ НАЗИВАЮТЬ «ЗАПИСАТОРАМИ».
Це — люди найрізноманітніших занять, об'єднані пристрасним потягом до незвичайного. У минулому таких називали добротним словом «ентузіаст». Вони готові кинути дім і сім'ю, аби власними руками «помацати» диво.
Керівник експедиції (він же — координатор ІГдАЯ), котрий побажав залишитися невідомим для публіки, оскільки побоюється, що начальство, дізнавшись про його суботні пригоди, може розширити йому і без того широке коло службових обов'язків.
Це — перше мотивування Інкогніто. Друге — групу по дослідженню аномальних явищ неодноразово вже звинувачували (і незаслужено!) у прагненні до дешевої популярності.
«Кращий засіб у боротьбі з такого роду чутками — скромність!», — вважає керівник експедиції Н.
І ще один учасник вилазки — Скептик, котрий сидить в кожному з нас. Йому, до речі, невідомий страх бути висміяним за, м'яко кажучи, не, зовсім «доросле» заняття... Скептик розглядав нашу експедицію як можливість суботнього пікніка в екзотичній для кожного городянина сільській місцевості.
МИКОЛАЇВКА, 21 жовтня 1989 року. Людина, чиї сигнали про появу в цьому районі НЛО дійшли до членів ІГдАЯ, на робочому місці відсутня. За хвилину до нашої появи у райцентрі, одягненому в осінній багрянець, свідок поїхав у невідомому напрямку на власних "Жигулях".
Час нашої зустрічі не був визначений з точністю до хвилин. І все ж така поведінка очевидця нас дещо дратує. Ми тиняємося без діла, а незабаром на пожвавленому перехресті райцентру спонтанно виникає диспут...
ДЕЩО ПРО СВІДКА №1
СКУРТОВ Олександр Миколайович, слідчий Миколаївського РВВС, рік народження - 1953, майже ровесник виникнення «уфології». Чому цей момент важливо не упустити? Пропонуємо читачам самим зробити висновки, подумки пройшовшись по такому психопогічному ланцюжку: місце людини в суспільстві, престиж професії, особистий імідж. Не кожен наважиться пов'язати свое ім'я зі справою вельми сумнівного роду, якою є НЛО. У недавні роки вчені, ніби змовившись, громили «інопланетну" їх версію. «НЛО! Пришельці», — кричали численні очевидці, «Продукт людської діяльності - згорілі ступені ракет, хемілюмінісценція!», — заперечували вчені, роблячи змовницький вигляд і дружно відрікаючись від власних романтичних поглядів.
Не хотілося б при цьому згадувати, чого варта розхожа реакція на свідоцтва про «літаючі тарілки»: не треба перепивати...
Скептик, котрий сидить у кожному а нас, природно сидів і в одному з колег Скуртова по РВВС: — Не думав, що він такий — підняв тривогу, а сам сховався. Шукай тепер!
В цих словах, будьте певні, більше бажання поспівчувати нам, ніж поставити під сумнів рішучість Скуртова. І справді, незабаром виявилося, що слідчий просто не зміг відповісти відмовою дружині на її настійливе запрошення терміново прибути на сімейний обід. Наш шановний ровесник науки про невпізнані літаючі об'єкти, не знаючи про точний час нашої появи у райцентрі, вирішив за краще погодитися на пропозицію дружини.
Ми ж в очікуванні його почали чіплятися з питаннями до нечисленних перехожих на центральній вулиці Миколаївки. Зауважимо, що питання про «літаючі тарілки» ми задавали без побоювання бути неправильно зрозумілими і доставленими куди слід по дзвінку у «03». Як говориться — не ті часи. У колишні роки і сам Скуртов, побоюючись якимось чином скомпрометувати себе, очевидно, промовчав би про побачене ним 4 жовтня НЛО в районі села Ульянівки...
Диспут на вулиці продовжується.
- Але чому ви наполягаєте на цій даті? Вони тут кожного дня літають. Справа доходить до смішного... Стало майже анекдотом: син кличе мати негайно вийти у двір: «Мамо, мамо! Це ти мені про такі тарілки розповідала?» і показує пальцем у нічне нічне небо, де ці НЛО, ці фантастичні вогні якраз вишикувалися хрестом... Багато хто у Миколаївці спостерігали це явища. Чи бачив я особисто що-небудь схоже? Я — ні, — і перехожий відходить у бік, поспішаючи в своїх справах.
"Тарілки"? Та їх тут повно! Навіть жінку підняло в небо... Е...є... метрів на п'ятнадцять! Ні, не кинуло, а м'яко так опустило! Як звуть її? А бог її знає!. Ні, ні, не жартуйте, про бабу Вангу я читала. А що тут у Миколаївці ще робити? Нудота! Я за розподілом з Одеси сюди приїхала. Ось там життя було! А в райцентрі нашому цікавих хлопців немає. Військових теж немає, хіба що військкомат... На Кассіопею, кажете, полетіти? — а превеликим бажанням.."
МИКОЛАЇВКА. 12.50. Хлібний магазин. Десять хвилин до закриття. Група наших реєстраторів і кілька покупців з великим подивом слухають розповідь продавця про таємничого пришельця, який відвідав магазин одразу після того, як по Миколаївці пройшла чутка про відвідання цих місць НЛО.
— Він якось дивно у двері увійшов — спиною. Куртка на ньому кольору хакі, обличчя бліде, майже зливається з вогнисто-рудим волоссям. Голос незвичний, надтріснутий такий, хрипкий. «Хліб є зараз, — каже, — а скоро не буде!» і почав щось белькотіти не по-нашому! Я його спочатку перелякалася, а як забелькотів — мене жах до п'ят пройняв... Дивний якийсь, дуже дивний тип. Я серцем відчула — не наш, пришелець, з «тарілки»... Хвилювання продавщиці передалося й іншим слухачам.
Втім, у голові одразу виникла смішна думка: що будуть говорити в Миколаївці про наше відвідання райцентру? Мабуть, таке: «Була комісія з Одеси, а може, й з самої Москви, солідна комісія. Якщо приїхали, отже, це правда — про «тарілки»?.. Так фантастика переплітається з життям, породжує нові парадокси сенсаційності і недовір'я, правди і чуток. В останніх правда може ненароком і розчинитися. Чи не так? І тут важко не погодитися з координатором: кожне АЯ повинне мати безпристрасних і точних реєстраторів. Чутки чутками, а точний протокол того, що відбулося, не дасть піти на поводу в інсинуацій чи недобрих жартів.
З листка співбесіди зі свідком аномальних явищ Олександром Миколайовичем СКУРТОВИМ, слідчим Миколаївського РВВС:
«Другого жовтня поточного року о 20.30 я виходив з роботи, коли черговий по РВВС зупинив мене і повідомив новину, щойно над комбікормовим заводом люди бачили об'єкт, котрий світився і потім по-летів у бік Ульянівки. Туди направили патрульну машину, мене це дуже зацікавило, і я вирішив теж з'їздити в район Уяьянівки. Видимість була доброю, хоча над полями висів серпанок. Небо закрили густі низькі хмари. Тільки я під'їхав до тракторної бригади, як од-разу побачив: за лісом, унизу, висять чотири напівпрозорих кулі, що світяться. Відстань до них - кілометрів 8—10. Світіння куль нагадувало світло від свічки. На деякий час випустив об'єкти з поля зору, поки підіймався вгору. Коли досяг верхньої точки підйому, побачив таке: гірлянда куль, які раніше розташовувалися під кутом до поверхні землі, зависла паралельно грунту і почала спуск. Кожен об'єкт випускав яскраві світлові промені, які піднімалися вертикально вгору, забарвлюючи хмари у мертвотно-фосфоричний колір. Об'єкти зникли за горизонтом. Раптом над тим місцем, де ще недавно маневрувала гірлянда, з'явилася нова куля на висоті до одного кілометра. На відстані її розмір визначити було важко. Куля почала збільшуватися, витягнулася у гірлянду, майже таку, як і попередня. Звуків ці об'єкти не видавали.
Я вирішив поїхати додому розповісти про побачене дружині. Вона зацікавилася. Всією сім'єю ми повернулися до місця спостережень. Виїхавши на пагорб, побачили, що рух об'єктів триває. Я був відсутній на пагорбі хвилин п'ять, не більше. Знову з'явилася куля, розпалася на гирлянду, знову вогняна куля, і знову - гірлянда.
Потім було таке...
До великих куль, схожих за кольором на апельсини, які близько спустилися до землі, почали стрімко наближатися більш дрібні. Світло від них — блякле, матове. Активний рух? Але ж вітру не було... Об'єкти «викладали» свою вогняну мозаїку неподалік від лінії електропередачі Південно-Української атомної станції. Дружина Скуртова злякалася, навіть закричала: «Інопланетяни заберуть! Повертай додому!»
Слідчий Скуртов поїдав додому. Він вирішив здивувати незвичним явищем сусідів. І ще — чоловіку і дружині навряд чи хто повірить! Сусіди (всього їх було шість чоловік) набилися в машину. Вирішили їхати за село Комарашево. Дивовижний спектакль неподалік від ЛЕП тривав. Спостерігачі страху не відчували, але всіх не залишало відчуття химерності того, що відбувалося.
Інша точка спостереження (відстань скоротилася до 2—3 кілометрів) допомогла підмітити нову деталь — основна куля, перш ніж розділитися на більш дрібні («гірлянду»), перетворювалася на трикутник з округлими кутами.
Закінчення явища спостерігачі не дочекалися — не змовляючись, вирішили їхати додому...
Тут би саме час взяти слово Скептику, котрий, як відомо, сидить в кожному з нас. Він не побажав вийти з автобуса біля дорожнього вказівника «Комарашово» навіть для того, щоб вдихнути на повні груди злегка вологе, напоєне ароматами пожухлих осінніх трав повітря. — Чому тут дивуватися? Адже поруч — ЛЕП! Це кульові блискавки і все тут?
Кульові блискавки з'являються тільки під час дощу...
Пригадується інформація з французьких джерел про те, що непізнані літаючі об'єкти чомусь полюбляють зависати саме над лініями електропередачі, «фланірують» вздовж земних розломів. А раптом у нашому випадку таким розломом стало русло висохлої річки Чікіндії?
Слідчий Скуртов пригадав, що зовсім недавно (за космічними вимірами) ця степова річка була повноводною і бурхливою.
— Суворов її у своїх щоденниках згадує. Форсували, мовляв, швидку і широку Чічіклію, — не відриваючи погляду від полотна дороги, що веде до села Ульянівки, говорить наш очевидець «параду» НЛО.
ЧОМУ НЛО МІСТИФІКУЮТЬ НАС
(З науково-фантастичного есе члена-кореспондента АН БРСР А. Вейника, опублікованого у збірнику «Брифінг», що видається творчим госпрозрахунковим об'єднанням любителів фантастики «Земляни»).
«Кожна людина живе у світі своїх уяв, а вчений у світі своєї теорії. Цим спритно користуються «хороші хлопці» і «погані хлопці» — за термінологією американських дослідників НЛО — з літаючих тарілок і навмисно демонструють нам «фокуси», які не вкладаються у звичні догми, від яких вчені з презирством відвертаються, тягнучи за собою обивателя. Більш за все безглуздостей НЛО демонструють нам зі світлом. Промінь, що посилається ними, обривається у просторі, ніби впирається в стіну, потім коротшає і «втягується» в НЛО. Білий колір багаторазово змінює свої відтінки, сонячне світло робиться якимось примарним.
Часто НЛО саме яскраво світиться, однак місцевість не освітлює, це світло не відбивається від дзеркала і не дає тіні, проникає крізь стінки космічного корабля або літака, а пасажири змушені милуватися скелетами своїх сусідів, як це було, наприклад, під час рейсу Тбілісі-Таллінн. Металевий, сріблястого кольору НЛО просто в небі раптом починає змінювати свою форму і розміри. Наприклад, на Іваново квадратний НЛО поступово зайняв півнеба...
Там не без гумору тішаться з нашого невігластва згадувані «хлопці», спонукають нас відвернутися від НЛО, навіть відмовляючи їм у факті існування".
Висохле річище Чіліклії увійде у фантастичну картину, не без гумору змальовану одним з нас: "Вони" прилітали сюди ще тоді, коли річечка, що загинула, була розміром з Дніпро. Очевидно, їм добре відпочивалося на тутешніх пляжах!
— Ні, що ти! Їх завдання — врахувати наше головотяпство, а потім, коли прийде час, вони нам виставлять рахунок. Моральний рахунок!
Слідчий Скуртов певен, що люди не винні у зникненні річки. А вірніше, — вона не щезла, просто тече зараз під землею. Через тисячу років вийде до сонця знову. Десь слідчий читав саме про таку циклічність виникнення і зникнення річок не планеті.
— Тут де не почнеш копати — вода на глибину лопатного штика, — пояснює Скуртов.
Адже він добре вивчив тутешні місця. І хоча зараз від землі далекий, багато про неї знає. Ми спілкувалися зі Скуртовим лише кілька годин, але зробили відкриття, що звичному стереотипу, зрозуміло, застарілому, міліцейського слідчого він не відповідає. Немає черствості, немає настороженої підозрілості. Відчувається, що багато читає, поважає людей, шанує історію рідного краю...
Можна заперечити Скептику ще раз. Там, Скуртов не сухар, але й не імпульсивна людина — емоціями з обласним начальством не діляться. А він же про свої спостереження миттєво доповів в УВС області. Журналістів ще можна розіграти. Але високе начальство?..
Далі. Про те, що АЯ над Ульянівкою пов'язане з ЛЕП. Вогненні кулі летіли далеко за горизонт. ЛЕП, яка стріляє електричними зарядами, ніби дивізійний міномет? Та ще без звуків? Ні, щось тут не так...
Що ж у такому разі сталося біля сіл Комарашевого, Ульянівки, Тарасівки того вечора?
Це питання привело нас у двір Тарасівськоі середньої школи. Адреса була підказана хлопчаком років 8—10, що стояв біля дверей Ульяновського сільмагу. Він пояснив, з великими труднощами утримуючи свій дорослий велосипед, який втрачав рівновагу кожного разу, коли його хазяїн починав говорити:
— У нашій школі, в Тарасівці, в одинадцятому класі вчиться Дмитро Мефодовський. Ця тарілка прямо за його городом висіла.
АКСЕЛЕРАТИ РОЗПОВІДАЮТЬ
Злякано поглядаючи на юрбу міських пришельців, малий відкотився вглиб магазинного коридору. Природна сільська скромність, закріплена на генному рівні...
А з Мефодовським нам того дня дійсно пощастило. Тільки ми наблизилися до шкільного порогу, як назустріч нам трапилася група старшокласників і старшокласниць, серед яких були й місцеві спостерігачі АЯ Дмитро Мефодовський та Людмила Супруненко, обидва одинадцятикласники, випускники.
20 жовтня (за день до нашого приїзду у Миколаївський район) Супруненко йшла після кіносеансу з клубу села Комарашеве. Крізь хмари було видно зірки. Місяць ще не зійшов. Вийшовши на міст, дівчина помітила в небі, знову ж таки над Чічіклією, дві червоні плями. Вони випускали промені що нагадували прожекторні.
Промені з'явилися раптово, спочатку зліва, потім — справа. Через півгодини об'єкти зникли.
Картина АЯ, котру спостерігав Мефодовський, була ще більше витримана у, так би мовити, класичному стилі. За його городом завис НЛО у вигляді дзвіночка або капелюшка, поля якого були злегка опущені донизу. Об'єкт випромінював все те саме фосфоресцуюче світло.
Ось лише дату своєї зустрічі з небесним пришельцем, що так люб'язно прилетів майже до самого порогу (чи даху?) його будинку наш юний спостережник не пам'ятає. Втім, навіть, дитині зрозуміло, що і Супруненко, і Мефодовський спостерігали зовсім не те явище, не те НЛО, що Скуртов, його дружина, діти і сусіди.
Тут знов до розмови стає Скептик. Він з недовірою, хоча й без явної недоброзичливості поглядає на одинадцятикласника з Тарасівської школи і говорить майже вголос:
— Ви подивіться уважніше на цих учнів. Це ж типові акселерати. Зверніть увагу, як одягнений Мефодовський! Хіба ж скажеш, що цей хлопець виріс у глухому селі? Ні! Та у нього на письмовому столі, напевне, гора книжок і статей про аномальні явища. В цій Тарасівці від нудьги і не таке заспіваєш...
Залишається розвести руками і майже погодитися зі Скептиком. Хоча... Вчителі і учні дуже високої думки про Дмитра. Краса і гордість школи, юне обдарування і втілена порядність.
Члени ініціативної групи по дослідженню АЯ, котрі брали участь в нашій експедиції залишили Мефодовському свої координати, І нагадали золоте правило: дивитися на НЛО поодинці не ходять. Коли немає доказів, краще мовчати. А може все-таки сигналізувати?
Дуже прикро, що досі не відгукнувся той на смерть переляканий мотоцикліст, про котрого згадує а своїх розповідях слідчий Скуртов. Волею випадку мотоцикліст опинився, образно кажучи, на центральній глядацькій трибуні і міг краще від інших спостерігати фейерверк НЛО. Він явно спанікував або йому навіяли страх — на великій швидкості він пронісся під ЛЕП на дільниці шосе Ульянівка — Комарашево в бік Миколаївки. Він навіть не зупинився, побачивши машину і людей на обочині.
Він був ближче за всіх до НЛО. Що так налякало мотоцикліста? Що за картина відкрилася йому в небі над Чічіклією, яка сховалася під землею?
Скуртов вірить і сподівається: мотоцикліст обов'язково дасть про себе знати. Побачене, мабуть, сильно вплинуло на нього, і довго мовчати він просто не зможе...
А жінка, котра подзвонила в РВВС і розповіла про прольот НЛО над комбікормовим заводом. Хто вона? Що спостерігала? Чи об'явиться знову?
З реферату А. Вейника:
«Вони (НЛО) розвивають прискорення, котрі викликають перевантаження, що в тисячу разів перевищують силу ваги, миттєво зникають з поля зору і знову з'являються в іншому місці. У випадку посадки не підпускають нікого близько, оточивши себе пружним відштовхуючим полем або навіюючи панічний страх чи тимчасово паралізуючи цікавого» і т.д і т.п.
Ця цитата з реферату А. Вейника виправдовує присутність у нашій групі екстрасенсів. Вони покликані вловити збурення поля в районі прольоту НЛО. Екстрасенси тримаються дружною групою, і від них виходить хвиля добро-зичливості. Ця надчутлива четвірка вибачає декому з експедиції спроби пародирувати її роботу.
Що важливо — на основі почуттєвого досвіду екстрасенси ще у Миколаївці склали карту руху АЯ через територію району. Пізніше, вже перед від'їздом до Одеси, цю карту координатор покаже Скуртову і той розведе руками. Місця прольоту НЛО будуть відзначені на екстрасенсорній карті з вражаючою точністю.
...Екстрасенси, на перший погляд, поводять себе більш ніж дивно. Коли батько Ніколаєв проводить рукою від лінії горизонту до русла Чічіклії, його син раптом глибокодумно виголошує: — Так, так відчуваю... За його словами він відчуває поколювання, жар у голові, в різних ділянках тіла. Ще екстрасенси стверджують, що вони кожного вечора «зателефоновують» один одному за допомогою телепатичного зв'язку і домовляються про плани на майбутнє. Фантастика! На скептичні зауваження відповідають історією про те, як у Київському гідропарку екстрасенси зі всієї республіки, що діяли поодинці в різний час, без помилки знаходили місце приземлення НЛО. Чим не аргумент?
Надпотужне АЯ і людина, озброєна виском, біорамкою і власним почуттям. Спочатку все це захоплює, на пам'ять, приходять слова, сказані на адресу величі людського духу... Але чим більше прагнули реєстратори та екстрасенси найретельніше прочесати прилягаючі до колишньої Чічіклії горби, тим більше закрадалися у бравурний оркестр, що виконував хвалебний гімн людському духу, його можливостям, сумні нотки.
Відмовився назватися власник приладу по вимірюванню рівня радіації. Відомо чому.
Кульки на ниточках, біорамки з дроту. Як мовиться, пішла голота на вигадки. І якщо уявлювані пришельці хочуть примусити нас попорпатися у самих собі, виявити внутрішні резерви, перевірити на уразливість і чуйність, здатність по-дитячому наївно вірити у найнеможливішу фантастику, то своєї мети вони досягають.
І ще: у старих казках в древні часи чарівну «жар-птицю» ловили так само, як ми сьогодні намагаємося ловити - НЛО. Тільки ось за хвіст ті НЛО не ухопиш! А що, коли у пришельців жіноча філософія і вони не хочуть, щоб їм доводили свою силу і спритність? Адже піймавши НЛО, людство доведе свою здатність до сприйняття найзапоморочливіших технічних ідей, до рівноправного контакту.
Жарти жартами, але за АЯ з сачком не побігаєш! Та ще ці криві посмішки — НЛО, адже це несерйозно! Це дитинство. Зараз посміхаємося, а потім будемо у потилиці чухати, руками розводити — проґавили Явище!
МИКОЛАЇВКА. 18.20 за московським часом. Ще раз перед від'їздом постояли на верхній точці спостереження — сутінки театральною завісою вже закривали місце недавніх подій. Степова тиша пестить наші неврастенічні міські душі. Хтось сумно жартує, здасться це Скептик:
Тому й прилітають щоб ми частіше, шукаючи їхні сліди, вибиралися за місто. Краса ж яка казкова!
За Миколаївкою на АЗС випадково зустріли інспектора ДАІ В.А.Кошельника. Розговорилися. Ось що він повідомив членам експедиції: «20 жовтня о 10.20 вечора їхали з колегами на «Ниві». Біля села Копи Миколаївської області, поблизу дороги, помітили яскраву заграву, що охоплювала частину неба, з жовтими проблисками. НЛО, ніби маятник, переміщувалося зліва на право. Нічого подібного у своєму житті я не бачив. Це — не природне явище».
Коли верстався номер: У редакцію зателефонував слюсар Микола Невиков і повідомив таку інформацію для ІГдАЯ. Його знайомі — подружжя Єгорових — у травні їхали на власному автомобілі вздовж берега Хаджибейського лиману на дачу. За селом Міжлимання обидва відчули легкий поштовх, у обох виникло враження, що якась сила відірвала машину від землі і бережно перенесла її на відстань метрів п'ять. Про цей випадок подружжя згадало у зв'язку з публікаціями про АЯ у Воронежі..
Не пов'язаним безпосередньо з НЛО (але все одно з АЯ) виглядає й випадав на тому ж Хаджибейському лимані: там спостерігали металевий стрижень досить солідних розмірів котрий кілька разів піднімався з води.
Звертаємося до читачів: про всі спостережувані вами аномальні явища повідомляйте у редакцію. Ми, в свою чергу, повідомимо про них ініціативній групі по дослідженню АЯ.
Джерело: Ю.Шарабаров, "Комсомольська іскра", 28 жовтень 1989 (з архіву І.Качанова, OCR: Я.Сочка).
|
