Українська фантастика, один із найбільш популярних жанрів літератури, не висвітлена належним чином вітчизняними літературознавцями, перебуває на маргінесі досліджень. Свідченням цього є відсутність ґрунтовних праць з проблем фантастичної літератури.
Більшість розвідок, як, наприклад, Бережного В., Губко О., Яроменка О. тощо [1], окреслює риси творчості окремого письменника-фантаста.
Початок українська фантастична література бере від виходу роману "Сонячна машина" Володимира Винниченка. Згодом у цьому жанрі працювали Дмитро Бузько, Юрій Смолич, Микола Трублаїні, Радій Полонський, Василь Бережний, Ігор Росоховатський та інші.
Роман "Аргонавти Всесвіту" Володимира Владка був однією з перших спроб подати історію про космічні подорожі. Засекреченість матеріалів спричинила деяку невідповідність науковим фактам, проте читачі отримали інформацію про перебування в космосі. Космонавт Павло Попович лишив цікаві спогади з цього приводу: "Для мене "Аргонавти Всесвіту" – буквар космонавтики. Вже коли побував в космосі, просто вразився, як письменник точно спрограмував ситуацію, пов’язану з невагомістю" [2, с. 127].
Метою наукової розвідки є з’ясувати специфіку фантастичної літератури для дітей на прикладі повісті "Канікули прибульців із Салатти" сучасної української письменниці Ксенії Ковальської, присвяченої темі космічних прибульців.
Популярність фантастичних творів пояснюється вірою людей у диво, казку, їх мрією вийти за межі оточуючого світу. Не випадково з покоління в покоління передавалися міфи й легенди про створення світу, можливість подорожувати в невідомі країни. Письменниця Галина Пагутяк з цього приводу сказала: "Фантастика – не казка, не міф, а цілком інший спосіб перетворення дійсності, який розширює межі свідомості. Чого варте хіба припущення Станіслава Лема, що наш Всесві – це палімпсест минулих всесвітів" [3]. Учені висувають версії, що в космічному просторі колись була планета, прабатьківщина людства, де жили пралюди, які дали початок всьому живому у Всесвіті. Фольклор і літописні пам’ятки містять у собі відомості про космічних прибульців, що раніше інтерпретувалося як неусвідомлення реальності первісними людьми. За часів "холодної війни" тема космічних прибульців була засекречена. В Україні вивчення феномену НЛО починається з 1956 року. У науковому світі спостерігається протистояння між ентузіастами й ученими. Фантастичний роман "Війна світів" Герберта Веллса сформував у свідомості людей уявлення про прибульців з космосу як агресорів, котрі несуть на Землю війну. У літературі починає домінувати образ інопланетянина-завойовника. Свідчення очевидців подавали інші відомості про прибульців: НЛО не втручалися у справи землян, а в деяких випадках надавали допомогу. Одним із перших в українській літературі для дітей відійшов від стереотипного образу інопланетянина Всеволод Нестайко в кримінальній повісті "До катастрофи лишалося кілька секунд…". Інопланетянин, якого хлопці назвали Ноликом, попередив диверсію і врятував невинних людей.
Прибулець вийшов на контакт із Женею й Вітасиком, які були його ровесниками. Нолик майже не виділявся серед землян: "…раптом побачили, що зі склепу вийшов незнайомий хлопець, приблизно одного з ними віку. У сріблястому спортивному костюмі і темних дзеркальних окулярах" [4, с. 113]. Єдина деталь, що вказувала на неземне походження, – антигравітаційні кросівки, які ніхто не зміг зрушити з місця.
Як бачимо, Нолик не відповідав стандартним уявленням про інопланетян. У повісті "Канікули прибульців із Салатти" Ксенії Ковальської інопланетяни постають в іншому ракурсі. Сюжет твору є досить незвичним: події у творі подаються через сприйняття мешканців Землі інопланетянами-дітьми: "Їх було троє. Маленький, ще менший, і трохи менший за меншого. Найстаршого звали Го. Того, що трохи менший, – Гоо, а найменшого – Гооо. І жили вони на далекій-далекій планеті, меншій за найменшу зірочку. Такій далекій і маленькій, що коли стояти десь на балконі в Києві або в якомусь іншому місті чи селі і дивитися в небо, то не побачиш тієї планети, навіть якщо напружиш зір чи поглянеш у бінокль. Хіба що в дуже потужний телескоп" [5, с. 5]. Їхня відмінність від земних мешканців підкреслюється навіть химерними іменами.
Виявляється, на планеті Салатті існує традиція: на канікулах діти повинні вирушити в космічну подорож на далеку планету Земля. У такій подорожі були батьки героїв, дідусь, які лишили старенький зірколіт і карту Землі: "Так отож, ці талановиті діти вже тричі облетіли планету, що мала п’ять материків, які відрізнялися один від одного природою, кліматом, побутом і звичками місцевого населення. У братів була мапа цієї дивовижної планети, ще дідусева. Щоправда, з часів, коли сюди на канікули прилітав дідусь, багато що змінилося. Лісів поменшало, деякі озера пересохли, але з’явилось багато доріг, по яких денно і нічно мчали авто" [5, с. 26]. Як бачимо, інопланетяни фіксують погіршення екології Землі, через діяльність людей.
Мандрівники повинні дотримуватися ряду правил: не втручатися у справи землян, не виявляти себе: "Ми ж, розумієте, нікому не сказали, що посадили човника. Нам це заборонено. Мали просто літати і дивитись, як ви живете, які навколо краєвиди. Наша цивілізація ніколи не втручається в життя інших" [5, с. 67].
Однією з ознак наукової фантастики є домінування інтелектуального дискурсу над художнім. "У творах такого типу використовують розмаїті гіпотези (щодо існування телепатії, віртуального часопростору, роботів, мутантів тощо), частина яких стала реальністю" [6, с. 523]. Вчені відмічали той факт, що космічні кораблі прибульців, або НЛО, не фіксувалися системами ППО. У творі це пояснюється наявністю спеціального покриття: "Подорож – це добре, але ж не на такому старезному зіркольоті! Правда, того, що він обшарпаний, ніхто не бачив, бо корабель був покритий спеціальним покриттям, яке робило його невидимим" [5, с. 10]. Зберігаються у творі й інші традиційні погляди стосовно вигляду корабля прибульців: "За всіма правилами мало біти таємниче світло із круглої тарілки з вогниками. Про це розповідали в усіх телевізійних передачах – тарілка і світло" [5, с. 42].
Порівняймо зі свідченнями очевидців: "Об’єкт нагадував літаючу тарілку з двома дуже яскравими вогнями по краях, діаметр його приблизно 100 – 200 метрів (по сяючим вогням). Між двома яскравими вогнями простежувалось менш інтенсивне освітлення, що нагадувало ілюмінатори" [7, с. 58].
Традиційною була й зовнішність братів-космічних мандрівників: "Прибульці виглядали так, як виглядають усі жителі планети Салатта, з якої вони прибули. Невисокі на зріст (на їхній планеті навіть дорослі були не вищі за наших другокласників), зі шкірою зеленою, як перші огірочки на грядках….
Голови у них були досить великі – загострені донизу і дещо приплюснуті зверху. Вух не було зовсім, замість них – ямочки. Вони мали дуже гарні очі: великі, трохи розкосі, темно-карі і сумні-пресумні…Носи були такими малесенькими, що про них навіть нічого сказати. Роти не мали губ – просто щілинки. Ще були у них руки і ноги" [5, с. 38 – 39].
Науково-популярна література подає такий опис інопланетян: "Зріст гуманоїдів коливається в межах від 70 см до 4 – 5 метрів. Колір шкіри різниться. Зустрічали білих, сірих, синіх, зелених, чорних і т.д. Зустрічали істоти без вух і з одним оком. Одяг або костюм нагадують гумовий одяг аквалангістів або водолазний костюм. На голові звичайно шолом" [7, с. 213]. Власне на цьому й закінчується наукове висвітлення теми космічних прибульців у повісті "Канікули прибульців із Салатти" Ксенії Ковальської.
Письменниця відходить від традиційної системи образів фантастичної літератури. На контакт з інопланетянами виходять дідусь Карпо, кози Ляля і Каша, Кущ бузини. Фантасмагоричні колізії сюжету повісті будуються на з’ясуванні суті прислів’я "На городі бузина, а в Києві дядько" героями твору. З цією метою вони вирушають до Києва в пошуках дядька Федора, котрий пересадив Кущ бузини з городу на берег річки, описується переліт до Брюсселя по брюссельську капусту на гостинець козі Лялі тощо. При цьому засобом пересування виступає космічний корабель прибульців. Подібна "…гротескна деформація може бути різновидом інформації про обрану для цілого твору поетику, слугувати демаскуванню літературних описових стереотипів завдяки різним формам алюзії та стилізації, може оприявнити умовність суспільного сприйняття осіб чи простору, нарешті, її метою може бути оголення штучності зображеного світу через оприявнення умовності акту дескрипції" [8, с. 44 – 45]. Закономірним є пояснення Кашою прислів’я: "Мені здається, це означає, що байдуже, де ти є: в Києві на останньому поверсі чи на березі озерця в селі, – час від часу не лінуйся поглядати в небо, а то проґавиш приліт прибульців" [5, с. 252].
У повісті наявна алюзія на українську народну казку "Коза- дереза", оскільки завданням діда є нагодувати кізочок, а баба чекає на нього вдома. Шаржований характер має епізод розповіді очевидцем про інопланетян: "Далі дядечко розказав, що з кущів він побачив, як несподівано з нічого з’явилася коза неземної краси. Вона йшла в бік пляжу, а за нею – двійко дивних істот зеленого кольору несли діжку, в якій стримів шикарний гіллястий кущ. Позаду йшла ще одна зелена істота. Видно, сестра тих двох, що несли діжку" [5, с. 121].
У повісті є пародія на рекламні кампанії власників різних закладів з метою збільшення прибутку. Власник готелю підняв свій рейтинг за рахунок нової програми, зігравши на ажіотажі навколо теми інопланетян у засобах масової інформації.
Звісно, побачити все це зможе лише обізнаний читач. "Роль читача полягає в ідентифікуванні інтерпретативних парадигм, які залучаються до взаємодії з текстом, і в розгляданні його в його динамічній, багатоликій, туманній і голографічній формі в контекстах семіотичного простору, які уможливлюють його рухливість. Тільки в цьому сенсі можна говорити про здійснення можливостей, які відкриває текст" [9, с. 159].
Отже, у повісті "Канікули прибульців із Салатти" Ксенії Ковальської спостерігається синтез наукової інформації про інопланетян, поданої в доступній для читача формі, і пародію на сучасну дійсність, девальвацію морально-етичних цінностей. Дослідження жанрової специфіки сучасної літератури для дітей є подальшим предметом наукових розвідок.
Література
1. Бережний В. Реальне у фантастиці / В. Бережний // Літературна Україна. – 1970. – 27 жовтня. – С. 3; Губко О. Щемке відлуння космічних овидів / О. Губко // Освіта. – 1996. – 27 листопада. – С. 4; Яроменок О. Той, що небо підпирає / О. Яроменок // Наука – фантастика. – 1991. – № 2. – С. 20 – 21.
2. Костюченко В. Літературними стежками. Нарис історії української літератури для дітей ХХ століття / Віктор Костюченко. – К. : "К.І.С.", 2009. – 344 с.
3. Пагутяк Галина Апологія Вісник ЛНУ імені ТарасаШевченка№ 24 (235), Ч. І, 2011 10 фантастики / Галина Пагутяк // Сучасний Культурний Формат. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://book-ye.com.ua/halynapahutyak- apolohiya-fantastyky/
4. Нестайко В. З. Неймовірні детективи: Кримін. повісті. – К. : Укр. письменник, 1995. – 175 с.
5. Ковальська К. Канікули прибульців із Салатти / Ксенія Ковальська. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2010. – 272 с.
6. Літературознавча енциклопедія : У двох томах. – Т. 2 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – К. : ВЦ "Академія", 2007. – 624 с. (Енциклопедія ерудита) 7. Бороденков А. М. Привиди Всесвіту : Все про НЛО : Наук.-худ. кн. / Вступ. слово П. Р. Поповича; Худож. І. І. Литвин. – К. : Веселка, 1996. – 221 с.
8. Дорота Корвін- Пйотровська Проблеми поетики прозового опису / Переклала з польської Зоряна Рибчинська. – Львів : Літопис, 2009. – 208 с.
9. Каляга Войцех Туманності тексту / Войцех Каляга // Теорія літератури в Польщі. Антологія текстів. Друга половина ХХ – початок ХХІ ст. / Упоряд. Б. Бакули; За заг. ред. В.Моренця; Пер. з польськ. С. Яковенка. – К. : Вид дім "Києво-Могилянська академія", 2008. – С. 141 – 171.
Бойцун И. Е. "Уфологическая тематика в украинской литературе для детей" (українською), "Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка" № 24 (235), Ч. І, 2011
|
