НЛО - в небі під Краснокутськом

А потрапили вони до мене так. Минулого четверга в кабінет зайшов агроном радгоспу «Пархомівський». що на Краснокутщині, А. М. Глуховський.

— Подивіться, можливо, зацікавить, — Анатолій Михайлович розклав на столі фотокартки. — Еге ж, наче капелюха хто кинув? А ось тут, — показує інший знімок, — на капелюха вже не схоже. Чи не так?

Над полем, хатами невеличкого хутірця зависла «літаюча тарілка». На одній з фотокарток було чітко видно випущені з боків «шасі».

Ці фотокартки Глуховському подарували знайомі, коли він у справах побував на Іванівській дослідній станції, що в Охтирському районі Сумщини, Дослідна станція розташована в селищі Сонячному, що якраз на межі наших двох областей.

— Знімки зроблено з території Сумської області. А НЛО ширяє над Харківщиною, у небі над хутором Мойка, — пояснив Анатолій Михайлович.

Наступного дня редакційна машина уже мчала мене до мети — Сонячнянської середньої школи, де навчається семикласник Дима Гіренко, якому поталанило зробити чотирнадцять кадрів із зображенням НЛО. Хай сумські колеги не ображаються на мене за несподіване вторгнення, але ж НЛО прилетіло до них з Харківщини, з наших країв...

Школа зустріла нас тишею. якраз йшли уроки, і… фотокартками НЛО, прикріпленими на стенді, поряд з переліком обов'язків чергових по школі. Внизу було написано: «Ці фотокартки зробив учень сьомого класу Дима Гіренко 4 лютого 1990 року. Прохання фотографії не зривати».

З чого почати? Напевно, з розмови з мамою Дими, яка працює бібліотекарем у школі.

— У п'ятницю він фотоапарат вперше взяв у руки, батько йому свій подарував, - почала свою розповідь Лідія Володимирівна. — А в неділю, 4 лютого, вийшов надвір — цуценя сфотографувати. І раптом влітає в хату: «Мамо! Я літаючу тарілку сфотографував!»

— Заспокойся, дитино, сказала йому. — Напевно, гасаєш вулицею, цілий день не ївши, так тобі вже тарілки ввижаються!

Він розсердився, пішов до себе і проявив плівку. Тепер йому ніхто проходу не дає...

Дима невисокий худорлявий хлопчик з допитливими очима так розповідає про свою знамениту НЛО-зйомку: — Лише вийшов на ганок, а від Лавірок (лісок на Харківщині, за кілька кілометрів від Сонячного. — Авт.) летить НЛО. Я вибіг на вулицю, зробив кілька знімків. «Тарілка» летіла півколом, зависла приблизно на висоті 600 метрів біля нашого будинку. Потім різко пішла вгору і зникла в небі. Після цього вона з'являлася вдруге, зробила майже такий самий «маневр», тільки коли я зводив затвор фотоапарата, вона в цей час «ніжки» випустила. Я навіть не помітив як це сталося.

Можна по-різному ставитися до цього випадку. Можна сприймати як факт, адже є докази — чотирнадцять кадрів із зображенням НЛО. Можна й сумніватися, підозрюючи підробку, хоча всі, з ким говорив, категорично це заперечують. Та і сам, розглядаючи негатив, не помітив нічого, що могло б свідчити про фотолюбительський фокус. Але безперечно одне: незважаючи на власні враження, до проведення серйозної експертизи не можна робити однозначні висновки. Якщо ж висновок експертизи буде позитивним, це стане сенсацією, а Дима Гіренко — знаменитістю, тому що, як мені відомо, принаймні в нашій країні ще нікому не вдавалося зробити знімки подібного за формою НЛО. До того ж знімки мають такі деталі, які змушують серйозно замислитися над цією проблемою.

А поки що найбільше вдячна Димі санітарка Сонячнянської лікарні Ганна Григорівна Заїка, яка десь у вересні минулого року (точну дату зараз встановити важко) спостерігала і на собі відчула дію випромінювання неопізнаного літаючого об'єкта. «Тепер хоч люди не сміються з мене, не кажуть, що все це я вигадала», - говорила вона.

Але до цього ми ще повернемося. а зараз мова піде про розповіді школярів, які спостерігали НЛО. Напевно. необхідно пояснити, що ці спостереження були ще задовго до того, як з'явилися фотокартки.

Ось, наприклад, що побачили брати Чередниченки - Сергійко. Віти, Дмитрик. Розповідає старший, восьмикласник Сергій:

— Ми живемо на хуторі Майка. У вересні минулого року, в другий понеділок, ранком збиралися до школи. Брати пішли першими, а я в хаті затримався. Раптом чую галас, Дмитрик додому весь у сльозах біжить, кричить: «Лунатики!». А сталося ось що. Коли вони відійшли від дому, з'явилася «тарілка», від якої конусом падав на землю промінь. Вона зависла над Вітею, він якраз потрапив у середину цього променя. Брат відбіг убік, вона теж за ним і знову зависла. Нарешті, Вітя не витримав, прибіг до нас, а «тарілка» полетіла геть.

До речі, три брати однаково розповідають про НЛО, Цілком можливо, що за час, що пройшов з моменту «зустрічі» з НЛО. якісь подробиці забулися, щось додала дитяча фантазія.

А ось розповідь Наталії Сопітько, восьмикласниці:

— Це було в середу - сьомого лютого. Увечері я дивилася телевізор. Чомусь підійшла до вікна, глянула на вулицю, а над сусіднім двоповерховим будинком висить розплющений круг, посередині в нього виступ, схожий на башточку. НЛО весь червонуватого кольору, а вершечок і низ — сірувато-синього і постійно мерехтить, переливається...

Наталя зробила малюнок НЛО, який за формою і кольором схожий на той, що його спостерігав на початку січня житель Мерефи А. Є. Воронцов («СХ» писала про це 24 січня ц р.).

А зараз — свідчення Г. Заїки.

— Це було у вересні, коли збирали буряки, приблизно о пів на восьму вечора, — розповідає Ганна Григорівна. - Впоралася з домашніми справами, вийшла надвір воду вилити. Чую. щось шумить, але на літак не схоже. Схоже було на сильний вітер, ураган. Все це насувалося з боку Лавірок на мою хату. Акація у дворі росте, так вона місця не знаходила. Я злякалася, але кроку не можу ступити, неначе щось мене притягує до того місця. НЛО летів дуже низько, нагадував сферу півколом, по якій рівномірно були розташовані сріблясті «блюдця». А всередині цієї' сфери теж був круг, але сіруватий, діаметром кілька метрів. Сріблясті круги випромінювали світло. Коли «тарілка» проминула мене, я отямилася, заскочила до хати. Подивилася в дзеркало, а я була в червоній хустці, а обличчя кольором від хустки не відрізняється. Наступного дня воно відійшло, а от очі різали і боліли ще тижнів зо два.

З цих свідчень можна зробити висновок: найчастіше тут спостерігають НЛО у формі перевернутої тарілки і кулі, в основному жовтого кольору. Можна визначити і курс, звідки вони прилітають і куди зникають. Маршрут пролягає зі сходу на Захід, з боку Богодухова, через північну територію Краснокутського району і далі на Полтаву.

Я показував ці знімки багатьом моїм знайомим, колегам. Одні, розширивши від подиву очі, згадували болгарську провісницю Вангу і її слова про «гостей з третьої планети нашої сонячної системи», інші категорично заявляли: «Та кинь ти всі ці дурниці!». Але в цьому випадку є два варіанти: або ж НЛО дійсно відвідує, ці Місця, або ж багато жителів Мойки і Сонячного піддаються галюцинаціям. Що ж, в обох випадках потрібне втручання спеціалістів.

Зізнаюся, залишав Сонячне у кепському настрої. Справа в тому, що, подарувавши купу фотокарток, мені навідріз відмовилися довірити хоча б пару негативів, щоб запропонувати «першоджерела» спеціалістам і зробити якісні відбитки для га-зети. Але ніякі «дипломатичні прийоми» не допомогли, хоча Диму я, здається, умовив.

— Знаєте, це справа державної ваги, — твердо сказав учитель фізики Микола Степанович Загурський, молодий. серйозний чоловік. — Ми написали в Москву, щоб нам науково пояснили це явище. Люди приїдуть незабаром, а що я їм скажу?

А для скептиків Микола Степанович запропонував адресу: Сумська область, Охтирський район, смт Сонячне, середня школа. «Негативи завжди будуть у нас. — сказали мені на проїдання.— Хто сумнівається, хай приїздить. пересвідчиться».

Що ж, можливо, правий Микола Степанович, «державна людина»? Не можна псувати негатив, адже випадок унікальний.

Їхали додому переповнені враженнями. Шофер раз у раз, відриваючись від керма. поглядав на небо: «Де ж той НЛО? Хоча б раз побачити», Зауваживши, що краще за дорогою слідкувати, а то справді «вступимо в контакт». я подумав: навряд чи школярі й дорослі отримають «наукове пояснення» цього явища. Бо подальша доля негативів і свідчень очевидців одна — бути черговим доказом існування не зрозумілого для нас явища. Все написане вище, стосується того, що лежить за межами нашого повсякденного досвіду. Хтось готовий сприйняти це, хтось — ні. Що ж, мабуть, так воно і повинно бути...