Продовження. Початок тут...
Книга "В глибини невичерпного" М.Васильєва та К.Станюковича побачила світ у видавництві "Атомиздат" у 1975 році. У перекладі на українську (переклад Л.А.Яворівської) вона побачила світ у 1978 році у видавництві "Техніка" (м. Київ). Автори - відомі радянські астрономи, популяризатори науки обрали темою своєї книги - електрон. Останній розділ цієї книги присвячено життю у космосі. Повторимо, що книга була написана у 1975 році і викладені думки сьогодні корисно порівняти з домінуючими. Влада над Всесвітом Важко уявити собі розумні істоти, які переступили через сотні тисячоліть у майбутнє. Ну, а через мільйони років? У математиці широко застосовується спосіб екстраполяції, коли ми, викресливши у вигляді графіка той чи інший процес, продовжуємо його в недосліджену область, користуючись тими ж закономірностями, яким цей процес підкорявся у вивченій області. Цей метод має свої позитивні риси і недоліки. Позитивні риси в тому, що ми не повинні дослідним шляхом вивчати весь хід процесу (тим більше, що це, мабуть, і неможливо). Але ми не можемо бути певними, що в недослідженій області діють ті самі закономірності, з якими ми мали справу у вивченій області.
Мало того, ми повинні чекати, що на основі діалектичного закону перетворення кількості в якість на тій чи іншій відстані від нашої дослідженої області має відбутися якісний стрибок, який зруйнує звичний хід процесу.
Найпростіший приклад: беремо воду і починаємо її підігрівати. При цьому вимірюємо зростання об'єму води залежно від підвищення її температури. Досліджуємо область, скажімо, від 20 до 70 градусів, креслимо графік і продовжуємо його в область ще вищих температур. Поки ми не виходимо за межі 100 градусів, наша екстраполяція не підводить нас. Але при ста градусах вода починає кипіти, і наші прогнози про її об'єм, скажімо, при 150 градусах не мають сенсу без урахування цієї обставини.
Коли деякі фантасти, не кажучи вже про вчених і футурологів, роблять спроби заглянути в майбутнє, вони звичайно обмежуються такою примітивною екстраполяцією. Нам здається, що така екстраполяція не може трохи підняти завісу над майбутнім, віддаленим від нас більш як на кілька десятків років. Оскільки якісні зміни в сьогоднішньому русі людства дуже часті.
Було б наївним думати, що в історії нашої гігантської Галактики земний розум виник першим і не мав попередників. Безперечно, навколо вже віджилих, що лягли в комори природи, зірок, кружляли рої планет і виникали на них життя і розум... Відбувалося це раніше, ніж на Землі, на тисячі, мільйони й мільярди років. Де ж тепер ці ранні первістки розуму в нашій Галактиці? Де сліди їх грандіозної діяльності?
Можна, звичайно, вважати, що наша Галактика сьогодні несе на собі сліди діяльності цих розумних істот. У різних місцях запалені маяки для орієнтації-цефеїди, зірки-пульсари, радіозірки. У кожного маяка свій період частоти сигналу, своя довжина хвиль. З центру Галактики безперервно виливається потік водню, який дає змогу орієнтуватися у просторі не гірше, ніж стрілка компаса на Землі. Можна, звичайно, вважати й вибухи наднових зірок результатом діяльності космічних цивілізацій, але все це скоріше фантазія.
Так що ж, загинув розум цих первістків нашого Всесвіту? Ні, не віриться в це. Нам здається, що розум, який переступив через певний рубіж у своєму розвитку, розселився по планетах кількох зірок, незнищенний. Йому не страшний ні вибух наднової, ні навіть спалах квазара.
Епоха технічного прогресу-не остання і не вічна в історії людства. Імовірніше буде припустити, що кількісне зростання технічних можливостей приводить до революційної зміни їх якості.
Що ж це за якісний стрибок? Деякі зарубіжні вчені вважають, що влада розуму над природою, збільшившись, повинна в результаті неузгодженості тих чи інших дій призвести до загибелі самого розуму. І це відбувалося вже, кажуть вони, тисячі й тисячі разів на різних планетах нашої Галактики. Так буде і далі з невідворотною неминучістю. Цей песимістичний погляд на майбутнє людства виправдує нагромадження водневих бомб і експерименти з надотрутами, і генетику вірусів, спрямовану на виникнення страхітливих хвороб... Та, мабуть, це не єдиний шлях розвитку розуму. Нам бачиться й інший шлях.
Уся діяльність людини в період технічної ери розвитку полягає в тому, що вона пристосовує в дедалі більших масштабах Всесвіт до свого життя. Почала вона з того, що завісила шкурою вбитого нею ведмедя вхід до своєї печери. Тим самим вона немов змінила в ній клімат, пристосувала температуру в ній для свого тіла. Потім вона проводила канали в пустелях, щоб забезпечити водою посіви. Вона змінила флору планети, обробивши незмірні простори полів. Вона вийшла в космос й опустилася в глибини океану. Сьогодні вона збирається почати перетворення найближчих небесних тіл-Місяця, Венери, Марса...
Але є й інший шлях. Мабуть, доцільніше не пристосовувати до свого слабкого, недовговічного тіла навколишній світ, а перекласти свій розум в інше, більш стале й довговічне вмістище? Яке, скажімо, не потребувало б іншого живлення, крім сонячних променів, якому були б не страшні ні вакуум, ні близька до абсолютного нуля температура космосу, ні шалена плазма зоряних атмосфер, ні страхітливі тиски глибин гігантських планет...
Як буде здійснюватися таке перетворення? Очевидно, поступово. Адже вже сьогодні пересаджування органів, у тому числі і серця, стає звичайним у лікарській практиці. Допомагають людському організмові штучні органи - штучні легені й серце, штучні нирки, які беруть на себе, правда, поки що тільки на час, функції відповідного органа людини. Мабуть, у цьому-перші паростки майбутньої розумної істоти нашої планети.
Ну, а якою вона буде, коли процес її зміни пройде до кінця? На це запитання так само неможливо відповісти, як не можна сказати, яких вершин досягне наша епоха торжества техніки. Чи будуть побудовані міжзоряні кораблі, чи людина навчиться обходитися без них, кидаючи нове вмістище свого розуму з близько-світловою швидкістю від зірки до зірки? До речі, не треба уявляти собі людину післязавтрашнього майбутнього якимсь платино-іридієвим ящиком з вмістом губчастого ренію. Можливо, вона більше буде схожа саме на промінь світла або кульову блискавку... Ми не фантазуємо. Ми просто хочемо сказати, що фантастам треба пам'ятати про закон діалектики, в якому зафіксована властивість матерії-перехід кількості в якість. А запропонована фантастична гіпотеза пояснює, чому ми не бачимо гігантську, що перетворює Галактику, діяльність перших носіїв розуму. їм просто не потрібні ці перетворення. А побачити їх самих ми не можемо так само, як не може побачити сліпа мурашка, котра пізнає світ з допомогою чутливих вусиків, людину, що схилилася над мурашником.
Продовження тут...
|
