Порівняно прості обчислення показують, що строк життя зірок коротший за час життя нашого Всесвіту. Зірки дуже неощадливі у витратах своєї енергії. Вони щедро заливають усе навколо випромінюванням всіх видів-від видимого світла і радіопроменів до потоків нейтрино. Кожний сантиметр поверхні нашого Сонця, наприклад, випромінює стільки енергії, наче на нього працює машина потужністю у 8 кінських сил. Помножте це на всю поверхню Сонця, і ви матимете його повну потужність. 6000 градусів-температура його поверхні. Підтримує вкрай марнотратну діяльність Сонця гігантська «термоядерна установка», що працює в його надрах. Вона перетворює ядра водню в ядра гелію.
Сонце вже мільярди років здійснює такі реакції. Чи не вичерпаються запаси сконцентрованого в ньому палива? Чи скоро вичерпається його водень і чи стане воно майже цілком гелієвим? Правда, і гелій в певних умовах може відігравати роль ядерного палива.
Вчені твердять, що наше Сонце прожило приблизно половину відведеного йому строку життя. Воно світитиме ще приблизно 5—10 мільярдів років. Що ж станеться з ним потім?
Ні, погасле Сонце не перетвориться у велику сумну планету, на затверділій поверхні якої живлене жаром, що пробивається з ще не остиглих надр, освітлюване тільки скупим світлом зірок, виникає життя. Зірки - принципово відмінні від планет утворення. І смерть у них теж інша.
Рівновага Сонця сьогодні підтримується в боротьбі двох сил: гравітації і світлового тиску. Якби не було гравітації, тиск світлових променів, потоки квантів, що народжуються в його надрах, підірвали б Сонце й розкидали його по Всесвіту. Якби не було світлового тиску, могутнє притягання Сонця здавило б усю його масу до центра. А тим часом остигання Сонця і означає зменшення світлового тиску. Сонце почне стискатися під дією сил гравітації. Воно стане білим карликом -такий клас зірок давно спостерігають вчені у світових просторах. Білий карлик буде повільно остигати, але, звичайно, ні про яке життя, хоча б скільки-небудь подібне до земного, на крихітній кульці білого карлика, що складається із спресованих ядер гелію й елементарних частинок, говорити не доводиться. Може, Сонце повністю сколапсує до густини 1014 — 1515 г/см3, а після вибуху снолапсованої системи залишки Сонця перетворяться в білий карлик?
Поки що цього ніхто не знає. Але ця проблема, без сумніву, буде розв'язана і навіть не в дуже далекому майбутньому.
Така доля Сонця. В нашій Галактиці воно не найбільша зірка. Є зірки, більшої величини. І їх смерть буде іншою. Насамперед, їх життя коротше. Зірка, що має масу в десять сонячних мас, живе тільки близько ста мільйонів років. Це значить, що з часу народження Всесвіту мало народитися й умерти близько ста поколінь таких зірок. Значить, зірки такого типу, які сяють зараз, народились і спалахнули зовсім недавно.
Зірки, що мають масу тільки на 20% більшу за сонячну, стискаються до густини значно більшої, ніж та, що чекає наше Сонце. Кінцева густина такої зірки-10 4—10 5 г/см . Саме така густина атомних ядер. Ці зірки і являють собою щільно спаковані атомні ядра, точніше, спаковані нейтрони, оскільки протони в цих зірках мають змогу прореагувати з електронами й теж стати нейтронами. Розмір цієї ущільненої зірки стає крихітним - усього близько 10 км у діаметрі. Такі зірки називають нейтронними.
Нейтронні зірки мають величезне гравітаційне поле, проте майже не світяться у видимих променях. Правда, в момент їх утворення температура на їх поверхні має бути близько десяти мільйонів градусів. Але при цій температурі тіла випромінюють головним чином не фотони, а рентгенівські промені. їх затримує атмосфера Землі. Тому прилади для виявлення таких зірок треба виносити за межі атмосфери.
Але це ще не колапс. У сколапсований стан мають перейти після остигання тільки ті зірки, які мають масу удвоє-утроє більшу за сонячну, їх ми не можемо спостерігати, оскільки і променів світла не випускає за межі таких зірок надмогутнє їх тяжіння. Цю теорію тривалості життя і еволюції зірок розробив акад. Я. Б. Зельдович із своїми учнями. Треба, проте, внести в неї деякі уточнення.
Згідно з уявленнями, що їх розвиває один з авторів цієї книги, в момент, коли радіус зірки дорівнюватиме її шварцшільдівському радіусу, зірка перетвориться у цілком самостійну замкнуту систему, подібну до нашого Всесвіту. В ній існують свої сталі, в тому числі власне значення сталої Планка, що відповідає її внутрішньому моменту кількості руху. Оскільки ця система є квантовою, то завжди спостерігатимуться квантові флюктуації біля шварцшільдівського радіуса, тобто розміри зірки пульсуватимуть навколо цього радіуса. Далі зірка стискатися не буде, тому затухання гравітаційного поля відбудеться через конечний час.
При порушенні рівноваги такої сколапсованої зірки, наприклад, якщо зовні в неї потрапляє певна кількість енергії, відбувається антиколапс - вибух зірки. Могутня гравітаційна енергія, що була всередині, дуже швидко випліскується назовні. Спалахує наднова зірка.
Нині є значні підстави вважати, що переважна частина матерії нашого Всесвіту вже перебуває у сколапсованому вигляді. Це - і та, що спить летаргічним сном, матерія, що залишилась у вигляді планкеонів від первісного вибуху, і та, що переходить у стан колапсу внаслідок розвитку матерії. Грубий підрахунок підказує, що така законсервована енергія на 20 порядків перевищує вільну енергію. Природа має величезний запас матерії, який вона дуже повільно витрачає. Однак завдяки флуктуаціям і зовнішнім впливам ця спляча матерія іноді виривається назовні, і в бездонних глибинах космосу народжується нова надзірка.
Але ми вже почали розповідати не про смерть зірок, а про їх друге народження...
Закінчення тут...
