За «зневагу» до радянської влади енкаведисти розстрілювали... снігових людей!
 Чугайстер, лісовик-полісун, песиголовець... Величезне волохате страховисько, що ховається у лісових нетрях, подеколи люте й хиже, але здебільшого приязне до людей і тварин. Про нього має перекази чи не кожний народ від Піренеїв до Тибету, від Полінезії до Центральної Африки та джунглів Амазонки. У Радянському Союзі на пошуки снігової людини з державного бюджету виділяли чималі кошти. І навіть коли стало відомо, що знятий 1967 року фільм американців Роджера Патерсона та Боба Гімліна, який майже півстоліття вважали неспростовним доказом існування лісових бабаїв, відверта фальсифікація, ентузіасти не втратили надії розшукати у чагарях та гірських печерах пастуха вовків.
Саме так величають цю істоту в Українських Карпатах. Від Косова до Верховини й нині живуть легенди про лісового чоловіка, високого на зріст і вкритого густим волоссям. Він начебто пасе диких звірів, любить «свистіти лісом», грітися біля ватри, що її розкладають вівчарі та дроворуби. Шкоди нікому не чинить, ба навпаки – нищить усіляку нечисть. На відміну від чугайстра, песиголовець – людожер, який заманює необачних у пастки і згодом готує з них поживу. Збирачі етнографічного матеріалу, не обтяжені надмірним скептицизмом, запевняють, що навіть є офіційний документ, у якому йдеться про зустріч двох братів із песиголовцем. Парубки, хоч і неабияк налякані, не розгубилися: відтяли страховиську його собачу голову і принесли її в село. Про що й склала протокол місцева влада.
Серйозні ж учені вважають, що міфічні монстри лише персоніфікація первісного страху перед невідомим і небезпечним світом. Бо якщо і є бабаї, то хіба в чагарниках людської підсвідомості. Проте маємо численні зображення людиноподібних кудлатих істот на предметах мистецтва Давньої Греції, Риму, Етрурії і навіть середньовічної Європи. Згадки про лісових людей є навіть... у Біблії, а також у літературних пам’ятках Індії та мусульманського Сходу. Античний письменник і філософ Плутарх описує випадок, коли вояки римського полководця Сули упіймали в лісі «сатира». А Діодор Сицилійський розповідає, що якось володареві Діонісію у подарунок надіслали кількох волохатих монстрів.
Із реально задокументованих свідчень про зустрічі людей з невідомими істотами найбільше вражає історія про Зану – дику жінку, яка жила у віддаленому гірському аулі Абхазії й навіть мала цілком нормальних дітей із представником чоловічої статі виду гомо сапієнс. А в буремні роки громадянської війни у Середній Азії чекісти впіймали кількох чугайстрів і після безрезультатного допиту поставили снігових людей до стінки. Як ворогів радянської влади й небезпечний виклик марксизму-дарвінізму. Ще одного нещасного бабая радянська контррозвідка зловила і розстріляла 1941 року в Дагестані з тих самих міркувань.
З усіх повідомлень про зустрічі з лісовиками, що впродовж останнього століття надійшли з різних куточків планети від зоологів та альпіністів, щонайменше 200 варті уваги. Але головним джерелом інформації про «паралельний світ» лишаються народні перекази, які в деталях нагадують один одного, хоч і розділені у часі та просторі. Тому стійкий вираз «бабай забере» не просто лякалка для неслухняних діток. Лісові бабаї, а точніше – бабаїхи, дуже люблять навідуватися до сільських хат і підкладати своїх немовлят у людські колиски.
– Це мені ще бабуся розповідали, – неохоче говорить про «нечисту силу» Марина Федорівна, а по-сільському просто баба Маринка, яку нам довелося ледь не годину вмовляти поділитися сімейною легендою. – То гет до першої німецької войни було. Поклали вони матір мою до люльки, самі пішли худобу порати, а двері не зачинили. Аж тут чують – дитя кричить. Бабуся до него, а у люльці замість дівчинки хлопчик лежить. Ще й поганий такий, тьху!.. Хата їх біля самого лісу стояла, то баба і здогадалися, що чортиці дитя забрали. Хутко піч напалили, поклали «подмєнного» у ночви і гукають: «Віддайте моє, заберіть своє, бо у піч посажу!» Рази зо два, може, гукнули, аж із лісу чортиця виходить. Волохата, груди до пояса висять. До хати близько не підступила, поклала маму мою на землю, а сама відійшла ген як до тої берези. Баба бігом за ночви, винесли їх, поставили, а маму до хати забрали. Чортиця своє дитя разом з ночвами узяла. Аж уночі їх назад принесла, у вікно постукала. Дідо схопили оружжє, вийшли на ґанок, як стрельнули... Мабуть, оружжя чорти злякалися, бо більше не приходили.
Про таку негідну поведінку лісових мешканців розповідають не лише на Поліссі та в Карпатах, а й у Німеччині, Британії, Франції, Скандинавських країнах. Переказам цим по сто і більше років. Бо цивілізація не залишила місця для кудлатого бабая не тільки у березовому гайку за хаткою, а й у підсвідомості, де оселилися набагато страшніші сучасні монстри.
ЩО ЦЕ БУЛО?
версія перша
Чугайстер, снігова людина, лісовик – паралельна гілка еволюції мавпоподібного предка людини. Маючи від 1,5 до 2,5 м зросту, ці істоти здебільшого миролюбні, але у разі небезпеки можуть застосувати паранормальні здібності, якими володіють. Саме такими здібностями дослідники пояснюють, чому чугайстер і досі невловимий. Виявляється, на відміну від нас, у цих істот розвинута не ліва, а права півкуля мозку, що відповідає за інтуїцію та екстрасенсорні властивості.
версія друга «Синдром Мауглі». Невідомі людиноподібні істоти – це звичайні людські діти, виховані дикою природою.
версія третя Ми катастрофічно мало знаємо про навколишній світ. Наука опанувала тільки верхівку айсберга, тому поки вчені запускатимуть адронні колайдери, нашими лісами бігатимуть чугайстри, а у небі блиматимуть вогниками «літальні тарілки»...
ТЕ, ЩО УКРАЇНСЬКІ НАУКОВЦІ НЕ В ЗМОЗІ ПОЯСНИТИ, ВОНИ ХОВАЮТЬ У ТАЄМНИХ ЛАБОРАТОРІЯХ!
Уже за часів Христофора Колумба в бортових журналах кораблів, що перетинали Атлантику, з’явилися записи про зустрічі з морськими зміями та іншими небезпечними монстрами. На початку 30-х років минулого століття на узбережжі Чорного моря десятки очевидців спостерігали велетенську гребінчасту змію з пащею «завбільшки з мотор автомобіля». А ще через 30 літ почали ширитися чутки про чудовисько, яке нібито оселилося в озері Комсомольському на Львівщині. Товста зміювата істота незграбними стрибками рухалася берегом, полюючи на жаб...
...На роль українського Лох-Нес торік претендувало озеро Сомин на Волині. Жадаючи сенсації, наші колеги з одного із всеукраїнських видань не погребували підставити діда-інваліда, що його буцімто покусав місцевий динозавр. І проморгали кілька реальних сенсацій, висвітлити які не спромігся навіть канал СТБ із програмою з претензійною назвою «Паралельний світ».
Бо пояснити феномен світязьких вугрів не може нині навіть Національна академія наук. Як і феномен озера Пісочного, де рибалки упіймали... океанічну рибу, що водиться у басейні Балтійського моря.
Офіційного висновку щодо цієї рибини й досі ніхто не надав, – розповідає кандидат сільськогосподарських наук, еколог Тарас КУНЧИК. – Цю рибу привіз наш інспектор, і, скажімо так, вона здохла у нас на столі. Мала властиві для осетрових риб костисті відростки на спині, а на череві була присоска. Ми перегорнули чимало довідників і лише в одному знайшли, що це пінагор колючий – вид, який мешкає тільки в солоній воді. За усіма відомими законами природи неможливо, аби ця риба з’явилася у прісноводній водоймі. Можливий варіант за вугром – риба потрапила через карстові порожнини. Але в районі Пісочного карстових улоговин нема. Та й форма риби теж не свідчить про те, що вона могла б мігрувати через карст. Про орнітологічний фактор (занесення ікри перелітними птахами. – Авт.) не може бути й мови через специфічний цикл розвитку риби, тобто цей варіант найбільш фантастичний. Рибину ми передали до Інституту зоології в Київ. У телефонній розмові нас попросили не морочити нікому голови, бо це, мовляв, груба фальсифікація...
Не так давно в озері Лісному на тій самій Волині рибалки упіймали «чудовисько», яке з табельної зброї розстріляв місцевий дільничний інспектор. Тіло тварини безслідно зникло, а в лісництві нам переконливо пояснили, що це була «гігантська видра». Усе б нічого, але цей підвид ссавців мешкає тільки у... Південній Америці...
А в озері Люб’язь рибалки злапали невідому гадину, яка виявилася безногою ящіркою веретельницею. Весь фокус у тому, що для веретельниці водне середовище – як для нас з вами басейн із бензином. Не може ця істота жити у воді – і край! Втім, ЩО живе у карстових порожнинах, не годен уявити навіть найсміливіший дослідник.
– І під морським дном є карстові порожнини, заповнені повітрям, – розповідає Тарас Миколайович. – Цілком імовірно, що певні організми, які пристосувалися до умов карстової водойми, можуть виглядати справжніми чудовиськами! Глибина Шацьких озер і Світязю зокрема може бути більшою за офіційні 56 метрів... Світязь, по суті, малодосліджений, адже без спеціального спорядження Світязьку улоговину вивчити годі. З часом може з’ясуватися, що вугор відтворюється саме тут, пристосувавшись до прісноводних умов...
Источник: http://www.simya.com.ua/articles/46/15729/ |
