Г. КЕРНОСЕНКО: «Я СТАВ ЖЕРТВОЮ АГРЕСИВНОЇ ДОПИТЛОВОСТІ ІНОПЛАНЕТЯН І ПРОТЯГОМ П'ЯТИ ДІБ ЗНАХОДИВСЯ В ПОЛОНІ У ПРИШЕЛЬЦІВ ... »  Певне, не кожному доводилось зустрічатися з людиною, котра не лише бачила гостей з космосу, а й сама опинилася в ролі гостя інопланетян. А от механізатор з Кіровоградщини Керносенко не приховує, що побував на борту корабля космічних прибульців і навіть здійснив далеку подорож на незнайому планету ...
- Так, факт цей, як то кажуть, мав місце. Не за своїм бажанням, а здійснив. Нині згадую про цей випадок і думаю:
Господи, трапиться ж таке з людиною, та ще на схилі літ ... - А як все почалося?
- В книжках про такі дні кажуть: ранок почався як завжди.
- Ви можете пригадати точну дату?
- Та я на все життя запам'ятаю той день: 3 травня 1988 року ... Пам'ятаю так чітко, мовби все сталося вчора.
- Отже, вийшли ви на подвір'я ...
- Так, вийшов ... Дружина наказала вигнати гусей. Прочинив хвіртку і ... остовпів. Црямо посеред вулиці побачив кулю небесного кольору ... Подумав, як вона тут опинилася. Діти пожартували, чи що? - А, дійсно, що? Ви не здогадалися?
- Та де там вже мені ... Тільки рушив назустріч кулі, як почув голос. Ніби хтось в самісіньке вухо нашіптує: «Сідай! Негайно ... »
- Це була пропозиція чи наказ?
- Важко сказати. Думаю, що наказ. Після такого «Сідай!» ноги підкошуються і вже не думаєш - погоджуватися чи ні. Одне слово, тієї ж миті мене мов повітрям внесло до тієї кулі, не встиг моргнути і зрозуміти, що відбувається.
- А як же гуси?
- А що гуси? .. Не до гусей мені було в той час. Подумав: головне - лишитися живим, а там як Бог дасть ...
- Отже, можна зробити висновок, що над вами, до певної міри, було вчинене насильство.
- Ні, рукоприкладства не було.
- Я маю на увазі не жорстоке ставлення до вас, а те що вас перемістили до кулі, не питаючи вашої згоди.
- Яка там згода ... Миттєво все сталося, не встиг ні з ким порадитися.
- А що ж було далі?
- Бачу поперед себе трьох істот: двох чоловіків і одну жінку. Чоловіки темношкірі, мов негри, а жінка світла, красуня, мов русалка. Кажуть: полетиш з нами. Питаю: куди? Відповідають: побачиш. А самі дивно так перезираються. Я тоді з новим запитанням: а додому мене повернете? Відповідають коротко: де взяли, туди й повернемо, не хвилюйся, залишишся задоволеним.
- Таким чином, якщо я вас правильно зрозумів, ви опинилися на борту позаземного космічного корабля. І несподівано для себе вирушили у міжзоряну подорож.
- Так, зірок навколо була сила-силенна. Вікна в їхньому кораблі широкі, огляд чудовий, не те, що в мого трактора. Видно все довкола, і красиво так, що аж дух захоплює ...
- Значить, ви заспокоїлися, і далі політ проходив у мовчанні ...
- Чому в мовчанні? Летимо, а вони розпитують мене, як мені живеться на Землі, як сім'я, скільки заробляю ... Вивчають мене, значить, ну, а я їм якнайдетальніше відповідаю. Щоправда, не на всі запитання, а на ті, які стосуються особисто мене і не мають стратегічного значення. Коротше, язик розв'язав, а сам собі на умі. Знаю, де сказати, а де промовчати, де спитати, де глухуватим прикинутися.
- У польоті не було якихось несподіванок?
- Та нібито не було. Щоправда, іноді чув, як об скло барабанив чи то пил, чи ще щось. Дуже схоже на те, як у скло автомобіля при швидкій їзді вдаряє мошка. Та ще пару разів ці двоє прибульців змащували мені губи білою пастою.
- Це що таке?
- А я вас про це хотів спитати.
- Мене?
- Вам, очевидно, доводилося чути про такі випадки ...
- Відверто кажучи, не доводилося. Може, це була зубна паста?
- Не думаю. Хоча зовні схожа. Однак що цікаво: їсти після цього мені зовсім не хотілося. Ви знаєте, я абсолютно не відчував голоду, хоча того дня не поснідав. Попив молока, і все. А тут, скільки летимо, навіть уявити собі не Moжy, а їсти не хочеться і ніяких інших бажань ... Ви, сподіваюсь, мене розумієте ... Диво, та й годі.
- І все ж політ врешті-решт закінчився. Ви повернулися назад?
- Якби так. Зробили посадку. Я метикую: куди ж мене лиха година занесла? За вікнами чи то місто, чи то село. Одне слово, селище. Міського типу.
- Як ви це визначили?
- Будинків багато. Дахи немов з черепиці. Над усіма будинками замість труб хрести. І світяться. Та так яскраво, немов електрозварювання б'є у вічі.
- Ви зраділи ...
- Та де там. Вийшов з корабля і заплакав. Витираю сльози і все повторюю: коли ж ви мене додому відвезете? Кажуть: де взяли, туди й повернемо, заспокойся, подивись краще, як ми живемо.
- А дійсно, як?
- Красиве життя там, я вам скажу. Дерев багато, і всі квітують. Жінок багато. І всі з парасольками. А от чоловіків я там майже і не бачив.
- Можете згадати, який вигляд мали жінки?
- Такий, як і наші. Тільки вродливіші, зачаровували своєю неземною красою, яку я можу порівняти тільки з красою русалок.
- Можливо, вам ставили якісь запитання, які дозволяють пролити світло на мотиви викрадення?
- Ні, більше запитань мені не ставили. Мабуть, набриднув я їм. Що взяти з людини, яка плаче і проситься назад.
- Тоді як ви самі можете пояснити факт вашого викрадення?
- Тобто чому мене викрали?
- Так.
- Думаю, з метою вивчення. Їм же цікаво дізнатися, як ми живемо, які ми - земляни, як влаштований наш організм. Та мало чого ще ...
- Ви вважаєте, знайомство з вами допомогло їм краще пізнати нашу цивілізацію?
- Звичайно, допомогло. Сумніву нема. Я їм ще під час польоту багато чого розповідав. Та й потім ... може, вони аналізи якісь брали ... Хто тепер скаже ... Це ж усе було як уві сні ... Може, я непритомнів після того, як губи мені мазали пастою. Інакше чим пояснити, що на Землі мене не було п'ять днів, а за моїми підрахунками - усього п'ять годин.
- Може, причина цього «ефект близнюків»?
- Яких близнюків? Не було їх у космосі. А от те, що часом пам'ять мене підводила, - факт. Значить, якісь експерименти вони наді мною проводили. Слава Богу, лишився живий. І на тому спасибі!
- Значить, якби ще раз вам запропонували полетіти, то ви б не погодилися?
- Чому? Якщо треба заради науки, я завжди - будь ласка. Іноді сам про це думаю і ... чекаю. Тільки чомусь більше не пропонують.
- Але ви не втрачаєте надії.
- Думаю, у мене шансів більше, ніж в інших. Я вже пройшов це випробування і, так би мовити, загартувався. Як космонавти, які вже побували в космосі.
- Вас викрали таємно. Але, повернувшись на Землю, ви відкрито розповіли про свої поневіряння. Чи не вважаєте, що, розголосивши таємницю, ви вийшли з довір'я у своїх ви, крадачів?
- Ні, я так не думаю. По-перше, не вважаю свою подорож секретною, по-друге, ці троє з корабля просили мене, повернувшись на Землю, розповісти про побачене, так і наказали: як повернешся - одразу обнародуй.
- Чи не здається вам, що ваше викрадення було використане цими істотами з суто утилітарною метою: примусити тисячі людей повірити, що контакти існують і що прибульці з космосу - абсолютна реальність?
- Не знаю, що ви хочете цим сказати, але знаю, що вони не хотіли мене образити. Вони поводилися дуже порядно, ні в чому поганому я їх підозрювати не можу.
- Добре. Тоді поставлю запитання інакше. Чи не вважаєте ви, що вам випала роль своєрідного посланця? Вас обрали для того, щоб ви самим фактом своєї подорожі довели - «вони» існують.
- А хто сумнівається? Я особисто не сумніваюсь. Кажу все, як є. Якщо не вірите, то ...
- Розумію, що ви хочете сказати. Але перевірити ваші свідчення я не можу; і мені тільки залишається сподіватися, що ви не пропустили жодної важливої деталі.
- Ні, про одну деталь все ж забув. У кораблі в них не було керма. А у мене, знаєте, погляд професіональний... я за кермом не один рік. Так от у них цієї деталі не було. І, зізнаюся, мене це дуже здивувало. Як вони керували - зрозуміти не можу. Напевне, педалями.
Врешті-решт ви благополучно повернулися на Землю ...
В тому-то й справа, що неблагополучно. Дружина вже хотіла подавати на всесоюзний розшук. Викликала сина, він у мене студент, в іншому місті. Отже, перехвилювалися всі страшенно. Думали, що вже й не побачать мене більше. Бо ж не жарт, п'ять днів і ночей нема мужика. Баби, щоправда, дружині всяке говорили. Мовляв, відіспиться у куми ·і прийде. Не переживай. Не твій мужик перший, не твій останній. Але вона не вірила. Не в моїй вдачі такі фокуси встругнути. Та й по роботі я завжди характеризувався позитивно.
- Коротше, підняли на ноги все село.
- Та й не тільки ... В міліцію заявила. Із слідчим розмовляла. Він сказав: якщо живий - знайдемо. - Але шукати не довелося ...
- Правильно. Як летіли назад - не скажу, тільки пам'ятаю - отямився я на своєму обійсті. А наді мною син. Термосить за руку: тату, ви що, з неба впали? Кажу: навіщо так жартуєш з батьком, я літав на іншу планету. Бачу, у нього обличчя витягнулося, а очі поповзли на лоба. Так на півслові і прикусив язика. А тут дружина з будинку вибігла. Кинулася до мене: живий, живий! Тут тільки я помітив, що дощ періщить як з відра, а на мені сорочка суха. Вона теж це помітила і дуже здивувалася. Питає: як це ти одяг не намочив? Ну, а я тільки навкруги роздивляюся, думаю, адже правду казали, чортяки, де взяли, туди й привезли. Точно під хвірту і поклали ...
- Домашні ваші, звісно, здивувалися, коли дізналися павду?
- Не те слово. Спочатку дивилися на мене як на божевільного, ну а потім повірили. Ну хіба можна вигадати те, що мені довелося побачити?
- Як ви самі вважаєте, чи змінилася після подорожі ваша поведінка?
- Думаю, що ні, але іншим видніше. Дружина каже, що іноді я нібито поринаю у забуття і вимовляю чи то вірш, чи то молитву.
- Слів не пам'ятаєте?
- Я взагалі не пам'ятаю нічого подібного. Але вчені, які приїздили до нас у село, записали молитву на магнітофонну стрічку і сказали, що я виголошую їїi невідомою науці мовою.
- Значить, зрозуміти практично нічого неможливо?
- Ні, одне слово нібито вдалося розшифрувати.
- Що ж це за слово?
- СНІД. Професор, який почув це слово, сказав, що інопланетяни, записавши в моєму мозку молитву, з допомогою такого способу вирішили попередити людство про майнутні нещастя.
- Цікаве спостереження. Крім цього, розшифрувати нічого не вдалося?
- Запис є, але пояснити його вчені поки що не можуть. І все-таки це один з доказів.
- Значить, є й інші факти, які свідчать на користь того, що вас викрали інопланетяни?
- Про сухий одяг я вам уже сказав. Потім ця молитва, яка невідомо що означає. Ще я був дуже зарослий. Щетина така, ніби не голився п'ять днів. А саме стільки часу мене й не було. Пам'ятаю втому, яка не залишала мене протягом тижня. Але адаптувався на землі швидко. Попив чаю, і одразу стало якось легше. А їсти зовсім не хотів. Чи то перенервував дуже, чи «вони» нагодували чимось.
- Кому, крім дружини і близьких, ви розповідали про свої походеньки?
- Розповідав у селі. Це ж не жарт. Мене ж з міліцією хотіли шукати. Ось тому і розповідав, все як на духу.
- Повірили?
- Не знаю. Але зустріли розповідь реготом. А один образив мене: «Випив, каже, так і скажи». Але я ж не п'ю. Це багато хто знає. Жінки, ті взагалі слухати не хотіли. Знаємо, кажуть, ми цих русалок. Досвідчені ... А вчені, які приїздили до нас у село мене вивчати, ті одразу повірили.
- До вас приїздили спеціалісти? Якого профілю? Що їх цікавило?
- Запитань ставили багато. Один професор з Києва прибув до нас у село з металевою рамкою. Уважно оглянув місце, де був кулеподібний об'єкт, і дійшов висновку, що біополе на цій ділянці вулиці має аномалію.
- Тобто металева рамка фіксувала зміни біополя, що дало вченому підставу твердити, що на місці посадки «об'єкта» фіксується «подвійний контур».
- Так. Крім того, вони обстежили мій одяг. Я вже й забув, в якій сорочці був того дня. Рамка закрутилася тільки біля однієї старої сорочки. Я згадав, що саме її одягав того нещасливого дня.
- Якого висновку дійшли спеціалісти?
- Сказали, що в принципі питання ясне. Нема сумніву в тому, що в нашому селі приземлявся НЛО. Складності виникають тоді, коли я намагаюся щось згадати. Вчені кажуть, що моя пам'ять заблокована і що подібне явище часто спостерігається у людей, які були викрадені інопланетянами.
- Мені хочеться сподіватися, що врешті-решт і цю проблему буде вирішено.
- Нині мені доводиться багато виступати на різних вечорах, запрошують на лекції. Ось надійшло запрошення з Києва. Просять виступити у Жовтневому палаці культури, поділитися своїми враженнями від зустрічей з нашими зоряними братами. Я охоче приймаю такі пропозиції. Часом, розповідаючи у черговий раз про свої пригоди, згадую щось нове, про що раніше говорити не доводилося.
- Мені на очі випадково потрапила газета «Радянська Україна», в якій ваші спогади піддавалися сумніву. І, більше того, твердилося, що все розказане вами - чистісінька вигадка. Не хочеться вас засмучувати, але це факт, від якого не можна відмахнутися, і тому, якщо дозволите, прочитаю уривок з листа, що надійшов в обласну газету «Молодий комунар».
« ...Моторошна пригода трапилася з мешканцем селища Дмитрове, що біля Олександрії, пенсіонером Григорієм Васильовичем Керносенком. Та найбільшою новиною став анонімний лист до газети на початку грудня. Ось його суть: «Не морочте людям голову інопланетянами. Тут справа не вчених, а міліції. Викрали Керносенка не якісь космонавти, а ми, троє чоловіків. І жінки з нами не було. Повезли його на станцію Шаровка. Побили і кинули в бочку з-під отрутохімікатів, де й протримали п'ять днів. За те, що не розрахувався з нами за одну справу. А коли погодився віддати борг повернули додому на білих "Жигулях"). Він і номер, і прізвища наші знає. Та й ми готові навіть перед судом посвідчити, як усе було насправді. А якщо буде продовжувати плести нісенітниці, знову вкрадемо і "пошлемо в космос". Та так, що уже й не повернеться».
Ще раз прошу вибачити мене за цитування цього документа, але, оскільки факт листа не можна заперечувати, мені б хотілося дізнатися, що ви думаєте з цього приводу?
- Звичайно, я розумію, у кожного, хто прочитав це повідомлення, можуть виникнути сумніви у достовірності моїх розповідей. І це ще не найгірше. Багато хто може подумати, що у мене просто не все гаразд з психікою. Важко уявити дорослу людину, яка б наважилася розповісти про такі неймовірні речі. Ось чому сотні людей, які опинилися в аналогічних ситуаціях, закрили рот «на замок», щоб рідні і близькі не визнали їх фантазерами чи психопатами. Я наважився розповісти про те, що трапилося зі мною, і, чесно кажучи, не шкодую про це. Адже мої розповіді привернули увагу не тільки любителів, а й спеціалістів. А разом ми, я впевнений у тому, рано чи пізно зможемо знайти відповіді на питання, що нас цікавлять. Щодо листа в редакцію, то, на мою думку, це мерзенний наклеп. Я ніколи не захоплювався спиртним, не був здатний на дивні вихватки. Втім, не виключаю, що моя популярність комусь не подобається, і людина, яка написала листа, захотіла поставити мене у незручне становище, щоб поселити в умах людей сумнів, а якщо вдасться, показати мене у ролі обманщика. Хочу повторити, що інших доказів, крім наведених, у мене просто нема. В цьому і моє щастя, і моя біда. Я не знаю, хто міг написати лист подібного змісту, який ставить під сумнів мої свідчення. Сам гублюся в здогадках. Хоча, на думку одного професора з Києва, анонімка може мати і позаземне походження. Мені теж, чесно кажучи, здається, що це справа рук інопланетян. На підтвердження моїх слів служить і той факт, що коли вчені захотіли обстежити анонімку з допомогою бі олокацій ної рамки і звернулися з проханням про видачу Ті у відповідні органи, то дістали відмову. Значить, щось від нас приховують. Після цього вони навіть хотіли подати до суду на газету. А відомо, що диму без вогню не буває!
P.S. История с абдукцией Г. В. Керносенко (житель села Дмитрово, Александрийский район, Кировоградская область) в уфологической литературе обросла массой несуществующих деталей. Указываются, например, разные годы события - 1987, 1988, 1989... В разных источниках история излагается по-разному, уфологи иногда даже воспринимают такие варианты как изложение абсолютно разных событий.  Исчерпывающий материал на эту тему собственно перед вами - это отдельная глава из книги Сергея Кургузова "Гости из Зазеркалья, или возвращение инопланетян" (Киев, "Молодь", 1992 год, 183-190 стр).
14 ноября 2006 года журналисты киевского телеканала СТБ в рамках передачи "Правила жизни" снимали тематический выпуск "Куда исчезают люди?". По рекомендации Ярослава Сочки они отыскали абдуктора Керносенко и пригласили для участия в съемках. Довольно уверенный в себе старик, после 20-ти летней "паузы", не отрекся от ранее сказанного и заверил телезрителей в своем путешествии на другую планету.
і напослідок: За словами кандидата технічних наук, експерта Комітету з безпеки при РАН Лева Чулкова, розповідь Григорія Керносенка дуже схожа на спогади інших людей, які мали безпосередній контакт з представниками інших світів. Тим паче, що за допомогою засобів біолокації вчені визначили поблизу будинку Керносенка дві «плями», що характерні для місць приземлення НЛО.
Спеціалісти навіть провели свої підрахунки перельотів Керносенка - за межі Сонячної системи він не вилітав, оскільки відстань, яку інопланетяни подолали за два дні, не могла бути більшою за 5 млрд. км. І саме у 1989 році відстань між Землею і Плутоном була мінімальною - 4 250 000 000 км. Знаменним стало і повернення Григорія додому. За розповідями сина, Керносенко появився перед хвірткою, стоячи на одному коліні. Людина мимовільно приземляється на коліно, якщо падає з висоти понад 2 метри. Значить, Керносенка із чогосьтаки скинули.
|
