На проблему вірусних інфекцій можна дивитися з різних боків. Сьогодні віруси трактують як живі організми і як неживу матерію. За способом життя - це ніби клітинні паразити. Але все частіше їх згадують як особливу форму біологічної інформації. На останнє твердження слід звернути особливу увагу. Адже зараз будь-яку інформацію, все у світі можна довести фактами або ж спростувати. Тому відкидати з порога будь-яку гіпотезу про походження вірусних інфекцій зовсім не варто. Краще уважно проаналізувати різного роду факти та зробити далекоглядні висновки.
 Походження різних вірусів давно цікавило не тільки вірусологів, а й тих людей, які не бажали хворіти. Різні гіпотези так і не стали закономірностями. Головне питання: віруси - це організми чи речовини, наразі залишається відкритим. Сьогодні біологічна наука все більше схиляється до думки про те, що це особливі складні речовини з генетичною інформацією, які змогли так глибоко проникнути в живу матерію, що жива речовина без вірусних часток за великим рахунком існувати не може. З іншого боку - це жива речовина, адже наукою вже доведено існування еволюції у вірусів. Якщо ж це речовини, то навіть у найскладніших речовин власної еволюції бути не може.
Не потрібно бути великим спеціалістом, щоб зрозуміти, як легко вірусна інформація вислизає від природного захисту людей (що мають імунітет). Дія вакцин та лікувальних сироваток на деякі види вірусів зовсім відсутня і тому поки що захисту від вірусних інфекцій таких як губчастої енцефалопатії, атипової пневмонії, ВІЛ-інфекції, вірусу пташиного грипу не знайдено. Віруси пронесли через тисячоліття свою генетичну індивідуальність так само як і людина, а з іншого боку, вони її постійно змінювали.
Це білкові тіла, які здатні переносити певний вид біологічної інформації. З точки зору біології, віруси мають вигляд білкових тіл з особливою генетичною інформацією всередині. У них відсутній будь-який обмін речовин та власна енергетика, Тому називати їх живими істотами можна тільки умовно.
Іноді здається, що процеси, які перманентно відбуваються в довкіллі несуть осмислений зміст, діють розумно. Завдяки цьому вони підштовхують людину до логічного аналізу, тобто піддаються науковим трактуванням.
Якщо повести мову про вірус імунного дефіциту людини, то з генетичної точки зору це ретровірус, який здатний до перенесення зворотної інформації від РНК до ДНК. Вірус ВІЛ-інфекції несе в собі не тільки власні, а й додаткові гени (неначе хтось йому їх дав), яких немає в інших вірусів. Тому швидкість копіювання його генів у тисячу разів вища, ніж в інших вірусів. С у нього власна мітка маркер молекула - ДИ. Таку мітку в організмі людини (з великої різноманітності клітин) мають тільки особливі клітини крові Т-лімфоцити. Отже, вірус „убивця" легко знаходить свою „жертву", або як кажуть, попадає точно в десятку. Та й облюбував він тільки один тип клітин людини, що належать імунній системі. Це клітини-помічники або Т-хелпери. Насторожує той факт, що мінливість ВІЛ-інфекції в ЗО - 100 разів вища, ніж у вірусу грипу.
 З медичної точки зору вірус з інформацією зберігається до кінця життя клітини й організму. Клітини Т-хелпери обрані не випадково. Інфіковані клітини, що мають особливі мітки, зливаються з неінфікованими Т-лімфоцитами, що призводить до утворення в мозку, лімфатичних вузлах, легенях гігантських багатоядерних клітин. Найжахливішим є те, що хвороба відбирає в людини не тільки силу, а й розум. Організм повністю втрачає здатність чинити опір агресивним факторам, хоча захисні сили залишаються неушкодженими. Відомо, що без розвідки будь-яка армія є небоєздатною - так само, як сліпий та глухий організм не може вважатися працездатним.
З біологічної точки зору можливість існування людського роду залежить від репродуктивної та імунної систем. Перша забезпечує безперервність життя, продовження роду, друга - здатність пристосовуватися до мінливих умов довкілля. Імунна система забезпечує пристосованість організму до умов довкілля та дає шанс вижити. Дивує той факт, що вірус „розпізнав" у людини не одну, а дві ахіллесові п'яти.
Моральна сторона проблеми вказує на шосту Біблійну заповідь: „Не чини перелюбу". Адже вірус ВІЛ-інфекції (в основному) вражає саме тих людей, які порушили моральні засади, або мають низьку духовність.
Виникає запитання, а чи хворіють на ВІЛ культурні люди? На нього можна відповісти; більше ні, ніж так. Хворіти таким синдромом аморально, бо культурна людина такого дозволити собі не може. Така категорія людей завжди пам'ятає про те, що здоров'я кожного - це надбання всього суспільства.
Всі вище викладені факти підтверджують наявність спрямованої дії якоїсь надприродної сили. Тому вже зараз можна зробити припущення про те, що таку вірусну інформацію надсилає людству Вищий розум, як попередження його про хибний, технократичний напрямок розвитку. Осягнути можливість існування Вищого розуму сучасна наука не може, тому так довго й повільно триває пошук методів захисту від вірусних захворювань. Адже спочатку необхідно повірити в існування першопричини проблеми, яку хочеш розв'язати. Поява нових збудників різних інфекцій - це ще одне підтвердження існування на нашій планеті глибокої екологічної кризи. Тому зараз конче необхідно терміново розв'язувати екологічні проблеми і одночасно вести пошук ефективних методів боротьби зі смертельними недугами. Очікування зустрічі з новими вірусами, постійне напруження в суспільстві, нові захворювання - це попередження людям про те, що позитивні зміни в ноосфері поки що відсутні.
Кожній людині треба зрозуміти, що господарем Всесвіту була, є і залишиться в майбутньому всюдисуща, могутня й вічна біологічна та польова інформація. Вона пронизує кожну молекулу речовини, будь-яку живу клітину, контролює нашу поведінку, регулює еволюційні процеси. Всіма своїми діями Вищий розум демонструє нам наш егоїзм, невміння розпорядитися життям, що нас оточує, вказує на неправильне ставлення людей до власного життя й здоров'я.
Написано, що в людини завжди є право вибору. І робити його доведеться кожному з нас. Така наша природа. Скільки живемо, стільки й вибираємо.
 Володимир ЛИТОВКА, учитель біології Роменської ЗОШ №5, учитель-методист.
Р.S. Цю статтю було написано за 2 роки до появи вірусу каліфорнійського грипу.
«Педагогічна трибуна», березень 2010 року, №3
|
