«Контактером до деякої міри є кожний»
— Отже, Валентино Юріївно, ви називаєте себе контактером...
— Ну передусім хочу сказати, що контактером до деякої міри є кожна людина, бо всі ми постійно знаходимося в контакті зі своїми ангелами–охоронцями, опікунами із Всесвіту. Посилення ж здатності сприймати подібну інформацію — бачити, чути і відчувати набагато більше, ніж інші — породжує своєрідна видозміна зв’язків у мозкових центрах та клітинах. І відбувається вона не залежно від людини, а під впливом саме вищих сил — у наші голови ніби вкладають згори певну інформацію, а вже рівень її засвоєння залежить від інтелекту та інших якостей кожного. Як і всі, я маю лише те, чим наділив мене Господь Бог. Тож мені дано зчитувати інформацію з космічних каналів. Ще навколо нас багато паралельних світів, які здебільшого не перетинаються. Ось, приміром, домовики чи «барабашки». З ними в мене теж особливий контакт. У нашій сибірській квартирі такий жив: то будив мене в якийсь кумедний спосіб, то з дітьми грався, пересуваючи іграшки та книжки, а перед від’їздом нашим — видно, не хотів відпускати— і плафон на підлогу кинув, і вибух із падінням кухонної шафки організував. У моїй тернопільській квартирі теж живе домовичок— його і діти бачать, і сусідці один раз показався. Це напрочуд добре створіння, яке часом рятує мене від безсоння...
«Як я можу вас називати?» — «Космічний розум»
— А як саме відбуваються контакти з інопланетянами?
— Вперше це було в середині 80–х — на той час я вже не раз переконалась, що мені дано чути, бачити і відчувати значно більше, ніж багатьом іншим людям. І ось якось у популярній тоді газеті «Труд» з’явилася замітка (потім її було визнано «помилковою», і науковці відразу опублікували «потрібне» пояснення) про те, що пілоти трьох літаків, які перебували недалеко один від одного, спостерігали НЛО. Об’єкт кілька разів змінював форму, а перед зникненням полоснув по одному з літаків сліпучим променем, у результаті чого члени екіпажу одержали сильну дозу радіаційного опромінення. Незадовго після того я летіла у відрядження з Сибіру в Україну, тож вирішила спробувати... Максимально сконцентрувавшись на прагненні вийти на контакт із представниками позаземної цивілізації, я довгий час промовляла це подумки, направляючи думки в Космос. Як відомо, думки наші матеріальні і мають швидкість більшу, ніж у світла... Так–от, під час польоту не сталося нічого, але тієї ж ночі я прокинулась від приємного чоловічого голосу, що лунав наче у моїй голові: «Приділи мені час, поговори зі мною...». Звернула увагу й на свою незвичну позу: все тіло було наче витягнуте в струнку і налите свинцем... Потім такі сни–не сни стали повторюватись, і щоразу космічні гості залишали в мозку певну інформацію. Так, наприклад, саме від них дізналася, що земні вчені незабаром навчаться клонувати тварин, а через два роки це справді сталося — з’явилася на світ овечка Доллі. Чи ось про те, якими є мешканці планети Сатурн: фізичного тіла вони, наприклад, не мають, а їхній емоційний рівень у 4 рази нижчий, ніж у найспокійнішого землянина.
Упродовж багатьох років я навіть розповідати комусь про свої «телепатичні сеанси» з Космосом боялась, бо ж за радянських часів за таке запросто запроторили б до психлікарні з діагнозом «шизофренія». А з 1993–го, одержавши від них свого роду дозвіл, я вже почала навіть записувати окремі наші розмови.
«Мене веде ціла група космічних «кураторів»
— Чи спонукали вони вас до якихось дій або вчинків?
— Одного разу дуже наполегливо вмовили піти у притулок для престарілих та інвалідів. Там я побачила такі каліцтва і такі муки, що різко відучилась плакати від споглядання значно менших людських страждань. Думаю, їхня мета була саме така, бо інакше зайва емоційність заважала б мені ефективно працювати з хворими. Вони наче переламали мою психіку.
— Ну а власне про НЛО? Ви їх справді бачили?
— Не раз. Ще в Мінусинську ми з групою інших уфологів піднімались у певне місце (одному з нас попередньо надходила інформація, коли саме і куди треба йти) на схил над містом і спостерігали за світловими кулями, які наче виконували якусь роботу над будинками. Кілька разів спостерігала їх і над Тернополем, причому одного разу не як тарілку чи кулю, а у формі дзиґи. Втім я бачила НЛО не лише ззовні і здалеку. Вони показували мені свої кораблі зсередини і навіть учили управляти. Так само, як показували, приміром, свої складні дослідницькі лабораторії. Але пересічній людині у це справді дуже важко повірити.
— Ви маєте на увазі подорожі в астральному тілі?
— Не тільки в астральному... А коли вони вперше матеріалізувалися просто в моїй квартирі, я перелякалась не на жарт. Але з часом усі дискомфортні відчуття минулися і стало просто дуже цікаво. До речі, інопланетяни далеко не завжди схожі на тих зелених і синіх чоловічків, яких ми звикли бачити в кінофільмах. Вони дуже різні.
Але мені дуже не подобається, коли ними лякають людей, мовляв, хочуть загарбати нашу планету. Бо вони, навпаки, допомагають нам рятувати і тіла, і душі (інша справа, якщо людина сама мислить чи діє негативно — тоді можливий негатив і з того боку). Саме для цього порятунку потрібна їм і я, й інші цілителі–контактери. Представники позаземних цивілізацій постійно спостерігають за нами і час від часу дають підказки для швидшого розвитку. Вважаю, приміром, що Менделєєв побачив уві сні свою знамениту таблицю саме завдяки підказці Вищого Розуму.
Особисто мене веде ціла група космічних «кураторів». Часом просто делікатно коригують хід моїх думок, твердо кажучи, що ось про це не можна навіть думати.
«Даю посил мозку, а далі він сам натискує потрібні «кнопки»
— Чи можна сказати, що Космічний Розум допомагає вам лікувати людей?
— Безперечно, тим паче що я працюю саме з людською психікою. Даю посил мозку людини, який управляє всіма процесами в організмі, а далі він уже сам натискує необхідні «кнопки». За двадцять років допомогла багатьом. Удалося навіть підняти на ноги чоловіка з переломом хребта і забрати без операції дві пухлини в мозку, хоч останнє було дуже непросто. Часто без ліків і операцій просто не обійтися, тому парапсихологам дуже потрібне тісне співробітництво зі спеціалістами традиційної медицини, але вони здебільшого ігнорують нас або ж ставляться дуже скептично, а жаль...
— Валентино Юріївно, як уплинули всі ці надзвичайні речі на ваше життя?
— Якщо викинути той період, коли я боялася незрозумілих відчуттів і явищ, а також неадекватної реакції з боку суспільства, то життя стало значно цікавішим і насиченішим. Ще б ось створити свій науково–дослідний і заодно просвітницький центр і зібрати в ньому людей із паранормальними здібностями та науковців. Це — моя велика мрія...
ДОВІДКА «УМ»
Парапсихологія — це дисципліна, яка спрямована на дослідження існування і причин психічних надможливостей людей і тварин, феноменів життя після смерті з використанням наукової методології. Вона вивчає, зокрема, такі явища, як левітація, телепатія, ясновидіння. Автором терміна «парапсихологія» є німецький учений, доктор філософії Макс Дессуар. Ця назва народилася додаванням до слова «психологія» частки «пара» (що означає «те, що знаходиться поруч»). Вона означає явища, які знаходяться сьогодні за межею нашого розуміння, і сучасна наука поки що їх пояснити не може.
ДО РЕЧІ
Валентина Михайлова навела для прикладу одну зі своїх розмов із ними:
— Хто ви?
— Ми — жителі Космосу. Нема потреби називати планети, бо ці назви нічого тобі не скажуть.
— Що зі мною відбувається?
— Працює велика група. Приєдналися всі можливі канали контролю.
— Навіщо?
— Ти ведеш групу людей.
— Як я можу вас називати?
— Космічний розум.
— Але ви повинні мати імена.
— Ми не можемо їх назвати. Існує закон імені.
— Це несерйозно.
— Це більш ніж серйозно.
— Мені щось недобре....
— Не дивно. Тебе зараз багато хто з нас слухає. Якщо ти втомилася — ми дамо тобі перепочити.
— Мені не потрібен відпочинок. Просто ваші слова мене бентежать.
— Це тимчасове явище. Але контроль за тобою посилюється. Ми спостерігаємо за твоїми діями, але не програмуємо на чітке виконання завдань. Будь із людьми уважнішою. Серед них будуть і друзі, і вороги. Ворог слова сильніший, ніж ворог у битві...
Валентину Михайлову в Тернополі знають передусім як парапсихолога та біоенергоінформтерапевта. Саме так значиться її спеціалізація в обліковому списку Обласного центру здоров’я. Однак у її візитці написано ще й «спеціаліст у галузі паранормальних явищ». Довгий час вона проживала дуже далеко від України — у місті Мінусинськ російського Красноярського краю, котрий, як сама каже, є суцільною аномальною зоною. Саме там якось випадково помітила, що може на відстані впливати руками на предмети і людей. Там же почала відчувати присутність своїх ангелів–охоронців та інші незвичайні речі. Все це спочатку дуже лякало і тривожило, аж поки не прочитала в газеті про клуб уфологів. Пішла туди і її записали у групу контактерів.
