13 грудня 1972 року бердянська районна газета "Південна зоря" надрукувала мою статтю "Тахіони". Згодом вона вийшла в бельгійській газеті «Вісник Есперанто», згодом — болгарською, китайською, корейською, японською, есперанто — ще 52 статті на цю ж тему... Отож, спочатку фрагмент статті «Тахіони».
Зовсім вже фантастичні речі відбуваються, коли брадіон перетворюється на тахіон. Для такого перетворення брадіод, повинен "перескочити" світловий бар'єр. При цьому брадіон стає для нас тахіоиом, а для тахіонного спостерігача — брадіоном, бо частинки, надсвітлової для нас, для тахіонного спостерігача будуть досвітловими.
Уявімо, що таке перетворення можливе, і нам вдалося сконструювати апарат, який може досягти надсвітлової швидкості. В момент, коли його швидкість перевершить світлову, він зникне в нашому брадіонному світі і з'явиться десь у світі тахіонному. Там він рухається з досвітловою швидкістю відносно тахіонних тіл. Через деякий час апарат перетворюється на досвітловий відносно нас та в надсвітловий відносно "тахіонного світу". При цьому перетворенні він зникає в тахіоннім світі та з'являється в нашому. Ось саме тут і відбуваються фантастичні речі. Апарат може з'явитись на величезних відстанях від точки зникнення, хоча за нашим годинником минуло небагато часу. Наприклад, через двадцять годин нашого часу апарат може з'явитись в Туманності Андромеди, від якої світло йде до нас понад два мільйони років.. Але найбільш неймовірним є те, що апарат може з'явитись раніше, ніж він зник. Це означає, що такі апарати можна «закинути» в минуле. Дехто, мабуть, скаже: «Це фантастика і взагалі цього не може бути".
Ні, це не фантастика, а тахіонна кінематика в елементарному викладі. Що ж до «цього не може бути», то ми занадто мало ще знаємо про час і простір.
Вчення про час і простір зветься "теорією відносності" - (ТВ). Розрізняють спеціальну теорію відносності (СТВ), яка вивчає інерційні системи, тобто такі, що рухаються рівномірно прямолінійно і загальну теорію відносності (ЗТВ), яка вивчає системи що рухаються з прискоренням, а також гравітаційне поле.
1973 року у видавництві «Атомиздат» вийшла книга "Принцип относительности". Це збірка статей, які доводять, що автором теорії відносності був не службовець патентного бюро, недавній випускник політехнікуму Альберт Ейнштейн (1879—1955), а геніальний французький математик і фізик Анрі Пуанкаре (1854 — 1912), хоч сам він неодноразово підкреслював, що автором цієї теорії був нідерландський фізик, лауреат Нобелівської, премії 1902 року Гендрік Лоренц (1853 — 1928). Одна із статей називається «Теорія відносності Пуанкаре і Лоренца».
А Ейнштейн роботу з теорії відносності опублікував 1905 року без посилання на роботи Г. Лоренца, і А. Пуанкаре 1895 і 1898 років. Зразу ж після опублікування статті навколо Ейнштейна знявся ажіотаж, в якому його прославляли як творця теорії відносності. Але Нобелівську премію за теорію відносності Ейнштейну не дали (1921 року він одержав таку премію за фотоефект). Після появи статті Ейнштейна Пуанкаре жив ще сім років, але ні у виступах, ні в статтях жодного, разу не назвав Ейнштейна. Цікаво, що В. І. Ленін у книзі «Матеріалізм і емпіріокритицизм»... також Ейнштейна не згадав, дарма що там є розділ «Простір і час». Цього року продавали книгу Анрі Пуанкаре «О науке», яка містить великий додаток, де підкреслюється, що авторами ТВ були А.Пуанкаре і Г.Лоренц.
Чи сприяла теорія відносності прогресу знань? На це запитання відповідають ствердно і як доказ наводять формулу релятивістської маси, за якою розраховують прискорювачі частинок і формулу взаємозв'язку маси й енергії, на якій базується атомна енергетика. Нагадаю, що О.Хевісайд вивів ці формули задовго до появи теорії відносності, так що тут і без неї обійшлися б. А от шкоди прогресу теорія відносності наробила - вона викинула із науки поняття ефіру, чим загальмувала розвиток знань про світ. За останні десятиріччя в наукових журналах опубліковано чимало статей, в яких доводиться, що теорії відносності - як СТВ, так і ЗТВ, - принаймні в деяких положеннях, хибні. Прочитати про це можна в популярній пресі, наприклад, у «Техника — молодежи» , №7 за 1990 рік, «Изобретатель и рационализатор" № 7 за 1990 рік або в книзі професора А. О. Денисова "Мифы теории относительности".
Розглянемо викрадення людей пришельцями і компресію часу, яка при цьому спостерігається. Газета «Советская Россия" за 23 березня 1983 року і брошура «Знак вопроса» №2 за цей рік, вмістили передрук з французького журналу «Парі-матч» про викрадення біля Парижа дев'ятнадцятирічного юнака Франка Фонтена з нерухомої машини на очах двох його друзів, які були за двісті метрів від машини. Вони бачили, що її передню частину оповила яскрава світляна туманна куля, цей туман втягнувся трубою, яка піднялася угору й щезла. Машина залишилася, але Франка в ній не було. Юнак з'явився на тому ж місці через тиждень. Коли він підійшов до хати одного з друзів і побачив того в піжамі, то здивовано спитав: «Чого це ти так вбрався? Ми ж п'ять хвилин тому були готові їхати до ринку».
Якщо від земного часу відняти бортовий і різницю поділити на бортовий час, одержимо коефіцієнт, який характеризує стискання (компресію) часу. У розглянутому випадку компресія часу була більше двох тисяч, вона показує, що час для викраденого хлопця йшов у дві тисячі разів повільніше, ніж для залишених на Землі. Як і у випадку описаних вище брадіонно-тахіонних перетворень, ми знову зіткнулися з дивовижною властивістю часу.
Зауважимо, що з усього незрозумілого найнерозумнішим є час. Дійсно, всі вимірювальні прилади так чи інше підключаються до вимірювальної величини і лише годинник до неї не підключається. То що ж він вимірює?
Першим, хто дійшов висновку, що час залежать від швидкості руху, був Г. Лоренц. 1895 року вів увів у фізику поняття місцевого часу, який у тілах, що рухаються, тече повільніше, ніж у нерухомих. Зв'язок проміжків часу в рухомій і нерухомій системах дається формулою Лоренца, яку записано на малюнку під номером (1). Нуликом у ній позначено час у рухомому тілі, наприклад, у ракеті, тобто бортовий час. Праворуч перед коренем —той час, який наміряє годинник на Землі.
Часто дією формулою пояснюють повільне старіння космонавтів порівняно зі старінням тих, хто залишився на Землі, оскільки вони не рухалися. Але з точки зору космонавта, який летить без прискорення, рухаються ті, які залишилися і на Землі, тому вони повинні старіти повільніше. То при поверненні космонавта на Землю, який, з двох годинників — його чи земний — буде показувати більший час? Або якщо в космос літав один з близнюків, то, при його поверненні, котрий з двох буде старіший? Це так званий парадокс годинників, або парадокс близнюків. СТВ його не пояснює, бо не вивчає неінерційні системи, а в цьому випадку ракета при розгоні і гальмуванні була неінерційною.
У неінерційних системах час земний (Т) і час бортовий (То) зв'язані формулою (2). На жаль для більшості читачів ця формула незрозуміла, бо справа в ній гіперболічний синус, а гіперболічні функції у середній школі не вивчають. Формула зрозуміла тим, хто на фізичному відділенні інституту вивчав теорію відносності. Вони можуть обчислити за цією формулою, з яким прискоренням (а) рухався Франк Фонтен, якщо його час стиснувся у дві тисячі разів. При обчисленні вони знайдуть, що його прискорення було понад 40 мільйонів м/с2, тобто більш як у чотири мільйониразів перевищувало прискорення вільного падіння, а це означає, що його вага мала б збільшитись у чотири мільйони разів, і кожен грам його тіла важив би більше чотирьох тонн а на його 70-кілограмове тіло діяла б сила майже 300 тисяч тонн. Така сила розчавила б його тіло вщерть, але він повернувся цілим-цілісіньким. Це означає, що в цій подорожі його масу виключали, бо лише безмасові тіла можуть рухатися з будь-яким прискоренням, що випливає з другого закону Ньютона. (До речі, масу можна виключити, якщо припинити внутрічастинкові рухи).
За формулою, яка теж не зрозуміла масовому читачеві, бо містить у собі гіперболічний косинус, можна обчисляти відстань до точки, куди занесли бідолаху Франка. Відстань цієї точки від Землі у 15 разів більша за радіус Сонячної системи, а її відстань до Сонця - в 40 разів менша, ніж до найближчої зірки. Знати б, що там у тій точці. Франк розповів, що його досліджували в лабораторії, де було багато машин і пультів із світляними циферблатами. У лабораторії плавали світляні кульки розмірами з апельсин, йому здалося, що телепатичні питання ставили саме вони.
Через гіперболічний тангенс знайдемо, що швидкість Франка на середині шляху перед початком гальмування відрізнялася од світлової лише на п'ятнадцять метрів за секунду, це становить п'ять десятимільярдних від швидкості світла. При такій мізерній різниці міг статися тунельний перехід через світловий бар'єр. Франк міг потрапити у тахіонний світ і провести там деякий час.
При обчисленні швидкості маса мала б зрости майже в тридцять тисяч разів, у стільки ж разів повинна була б зрости прискорююча сила. Вона і без збільшення маси була 300 тисяч тонн, а при її збільшенні зросла б майже до десяти мільярдів тонн. Така сила розплющила б Франка до товщини цигаркового паперу. Ще раз доходимо висновку, що маса і викраденого, і викрадачів була виключеною.
Мабуть, уже час переходити до машини часу. Така машина описана в моїй публікації 1972 року, фрагмент якої передруковано на початку цієї статті. Отож, щоб мандрувати в минуле, треба розігнатися до надсвітлової швидкості, а для цього слід навчитися звільнятися від маси. Безмасовий апарат — це і є тахі-машина часу. За всіма ознаками НЛО здатні звільнятися від маси, а тому можуть перемішатися в часі. Ймовірно, що часто вони прибувають до нас не лише з просторово суміщеного тахіонного світу, а й з нашого майбутнього. Чи не наші нащадки сконструювали НЛО і біороботів, які ними керують? А може, пілоти НЛО і є наші нащадки-мутанти, в яких переродилися люди через бездумне руйнування біосфери Землі?
Останнім часом у наукових і популярних виданнях обговорюють спосіб подорожування у минуле через так звану чорну дірку з виходом через іншу таку дірку. Чорна дірка — це область гравітаційного поля такої напруженості, що ту область не можуть полишити ніякі тіла, навіть фотони. Якщо докорінно змінити структуру простору між вхідною і вихідною чорними дірками, то тим каналом можна потрапити у минуле. У теоретичній фізиці такий канал має назву «Кротова нора» або «червоточина». Апарат, у якому збираються мандрувати через кротові нори в минуле, можна назвати крот-машина часу. Як на мене, тахі-машина часу порівняно з крот-машиною має більше шансів на реалізацію. Головна проблема крот-проекту — де взяти енергію, потрібну для спорудження «кротової нори»? А головна проблема тахі-проекту— куди подіти енергію, яка звільняється при зменшенні маси до нуля? З кожного кілограма маси, перетвореної на енергію, виділяється, як це випливає з формули Хевісайда, 25 мільярдів кіловат-годин, а з усієї машини часу масою в одну тонну при її обезмасюванні виділиться 25 трильйонів кіловат-годин, всі електростанції нашої планети за рік видають енергії вдвічі менше. Вибух термоядерної бомби порівняно з виверженням такої енергії — як спалах сірника поряд з термоядерним вибухом. То як же позбутися такого виверження енергії при знемасюванні тахі-машини часу? Чи можна позбутися? Можна! Якщо масу перетворювати не на енергію, а на простір і час. Простір - це щось дуже складне. Інакше його називають ефір, електронно-позитронний вакуум, у індійців — об'єднане поле Всесвіту, у спіритистів — всесвітська рідина, дехто називає простір тонкою матерією, інші — біонергетичним полем. Простір — це середовище, в якому існують і діють брадіонний і тахіонний світи.
У шостому номері «Техники молодежи» за 1990 рік у рубриці «Фонд новаторів» вміщено реферат наукової роботи робітника з міста Волзький В. І. Гостєва, в якому він пише про взаємоперетворення енергії, маси, простору, і наводить просторовий еквівалент маси. Те, до чого дійшов Гостєв є частиною більш фундаментального закону, авторство якого належить мені. У 1959 році, будучи аспірантом Одеського педінституту, при аналізі формули Хевісайда (3), Планка (4) і одного з рішень (5) рівняння Шреділгера я дійшов висновку, до енергія, маса, простір і час не зникають і не виникають, вони переходять з однієї категорії у другу в еквівалентних кількостях. І ось через тридцять років про перетворення енергія - маса — простір читаємо у В. І. Гостева, а про перетворення масса - час - у статті І.М. Галицького «Два грами часу» в журналі «Химия и жизнь» №2 за 1989 рік.
Нині досить часто люди домагаються опублікування в газетах прізвищ злочинців радянського часу. Ті, хто гальмував прогрес,— це теж злочинці, і одного з них я хочу тут назвати. Мою статтю «Фундаментальні рівняння і фундаментальний закон природи» на початку 1960 року повернув з редакції журналу «Доклади АН СССР» його тодішній редактор І.Д. Бомштейн.
Перетворювати масу на енергію ми вміємо і робимо це на АЄС. НЛОнавти, судячи з їх дій, вміють перетворювати масу на простір і час. Франк Фонтен питав у них, чому вони не вступають з нами в контакт. Відповіли, що бояться що їхні звання будуть використовуватися у злих цілях. Отже, кола ми станемо більше людьми, вони передадуть нам уміння перетворювати масу на час і простір, і ми будемо мати машину часу як подарунок від них. Якщо ж самі розшолопаємо, як це робити, то будемо мандрувати у часі на власній тахі-машині.
Фізик, який звик до непохитності відомих йому законів, може зауважити, що писане вище не лізе ні в які фізичні ворота. Ну, а віщування, яснобачення, властивості НЛО, лікування на відстані, чаклунство, левітація, телекінез, спілкування з померлими, дії духів і, зокрема, бешкетодухів (полтергейст), — вони "лізуть" в які-небудь фізичні ворота? Отож бо воно і є — сучасна фізика не спроможна пояснити ці явища. Для пояснення окультних явищ потрібні окультні науки.
Михайло Попов, кандидат фізико-математичних наук, доцент, член-кореспондент Бразильської спіритичної федерації, член правління Української Есперанто-асоціації.
м. Бердянськ. Запорізька область. 13 грудня 1990 року. Невідома газета з архіву И.Качанова, OCR: Я.Сочка.
|
