Однієї липневої ночі над селом Красногіркою дехто з його мешканців бачив у небі загадкові кулі, що світилися. Як сказав механізатор, який бачив їх разом з дружиною, одні з них зависни над межею красногірських і роздільських полів, а інші, теж кілька вогнів, рухалися в бік села Ємилівка, на схід під Красногірки. Очевидці не запам'ятали точної дати баченого, бо, як часто це трапляється, не надали цьому особливого значення. Згадали про це лише годі, коли у жнива хтось із комбайнерів виявив загадкові кола на пшениці. Отоді й заговорили про незвичайні вогні в небі.
 Учителька Дячко, уже після півночі повертаючись з літньої кухні, бачила в небі вогняну кулю і, не вірячи власним очам, наробила лементу. Неподалік її будинку зупинився автомобіль, з нього вискочили кілька чоловіків, серед них і головний агроном сусіднього колгоспу, котрі теж бачили незвичайну кулю на небі. Пізніше мені вдалося з ним поговорити. Виявилося, коли вони ввімкнули світло, куля почала швидко віддалятися. Це було щось схоже на падаючу зірку. Комбайнер, який наїхав на загадкове місце, був ошелешений — велике коло укладених до землі стебел, потім і певний проміжок ще одне, потім ще у середині в такий же спосіб укладені стебла проти руху годинникової стрілки...
Яких тільки версій не виникало у місцевих мешканців. Але всі, а на цьому місці побувало майже все село, як не дивно, сходилися на думці, що їх відвідувала літаюча тарілка. Хоча, звичайно, були й такі, хто казав, нібито це вертоліт зробив такі кола, хоча його тут ніхто не чув і не бачив у цьому році взагалі. Дехто висловлював припущення, що це наробила нечиста сила, а дехто вважає це справою рук жартівників.
Працівник редакції, мій син Василь, який цікавиться подібними явищами, дістав зі свого архіву кілька публікацій з різних видань минулих років і одразу виявив схожість красноярської події з описаними раніше. Хоча є деякі суттєві відмінності.
Ми побували з ним на місці «красногірського НЛО» вже коли пшеницю зібрали, і почала підростати трава. Але кола й донині досить непогано виділялися: та де стебла невідома сила поклала, вони так і залишилися лежати — комбайн їх, звісно, не взяв. Шкода, що ця інформація не дійшла до нас раніше, але ще є можливість ретельно оглянути місце і зробити необхідні заміри.
Отже, ці кола виявлено на підвищенні, але не на найвищій точці і не на найрівнішій площині, а на невеликому схилі, оберненому на схід. Ліворуч від нього, метрів за 300 село Манжурка, праворуч, приблизно на такій самій відстані, — Красногірка. Робимо заміри: всі покладені смуги пшениці мають ширину 80 сантиметрів, радіус першого становить 4 метри — вся ця площа вкрита стеблами пшениці, як і 80-сантиметрові смуги в напрямку проти руху стрілки годинника. Відстань від першого кола до першої смуги становить 3,1 м, а від першого до другого і від другого до третього — приблизно однакова — 5,10 м. Кажу приблизно, бо виміряти по покладених стеблах відстань точно неможливо. В одному місці, наприклад, — 5,20, в іншому — 5. Ми взяли середню величину. Отож радіус найбільшого кола становить 19,70 м.
Особливу увагу у нас викликав центр кола. В інших публікаціях, де йдеться про подібні кола, про нього нічого не згадується. Просто пишуть про закручені по осі стебла. А тут ми виявили витолочене без травинки і стеблинки місце діаметром приблизно 10 сантиметрів із невеличким вдавленим навкіс зі східного боку заглибленням. Робимо висновок, що зроблена вона при посадці невідомого об'єкта круглою опорою...
Час тепер звернутися до видань, які раніше писали про загадкові кола. Цитуємо журнал «Техника молодежи» №1, 1991 р.: «Лондонська газета «Санді мірор» встановила приз у іа тис. доларів за розгадку таємничих кіл на хлібних полях. В 1987 році в Британії їх було виявлено близько 50, в 1988-му - 98, в 1989-му -270, до літа 1990 року — вже більше 2000. Поки ніхто не знає точно, від чого вони виникають. Якась невідома сила пригинає злаки до землі, і вони продовжують і рости в такому положенні, залишаючись незламаними. Крім того, стебла в колах закручені: діаметром до 100 м — за годинниковою стрілкою, а в малих, діаметром від 1 до 3 м, — інколи і проти її руху. Подібні кола та інші різноманітні геометричні фігури не раз знаходили в Канаді, Америці, Японії та й в Україні. І не тільки в останні роки. Але в літературі, що маємо в своєму розпорядженні, не вдалося знайти опису, подібного до красноярського. Це стосується насамперед пригнутих в одному напрямку стебел і, як уже мовилося, вдавленого в грунт «лисого» центру кола.
Той же журнал «Техника молодежи» в №1 за 1993 рік публікує знімки «англійських НЛО». Але діаметр кола укладених стебел тут значно більший і лише дві смуги і одне велике коло всередині. Отже ми маємо справу із зовсім іншим об'єктом. Його навіть можна спробувати змоделювати. Схожий він, мабуть, справді на перекинуту тарілку (саме такої форми об'єкт в обертанні здатний легко долати опір повітря). Знизу посередині знаходиться вісь - опора, потім диск діаметром 8 м, який крутиться навколо неї; потім через певні проміжки (розміри, що ми їх виміряли, наведено) — три значно більших за діаметром диски завширшки приблизно 80 см, які теж крутяться навколо осі проти годинникової стрілки (хоча не виключено, що вони можуть змінювати напрям руху), і які пригинають у відповідному напрямі стебла хлібів.
Виходячи з того, що пшениця лише пригнута, а не вирвана з корінням, не випалена, можна сказати, що рух самого апарата і дисків є плавним і легким, без застосування вогню, а, отже, і екологічно шкідливих енергоносіїв. Приземляючись поблизу Красногірки, він, очевидно, обіперся на опору і підтримувався в повітрі завдяки обертанню дисків.
Що робило тут НЛО, невідомо, але шкоди не заподіяло. Комбайн спокійно змолотив у колі пшеницю, нічого не заклинило у його механізмах. Люди, які тут побували, ніяких негативних впливів теж не відчули. Ми включали диктофон у межах кола, клацали, фотографували — все працювало. А поверталися додому навіть з кращим настроєм, ніж приїхали...
Якої ж думки про подібні кола вчені? Японські уфологи, наприклад, відкидають версію утворення їх якимось механічним способом. Таке неможливо зробити ні катками, ні вертольотом. Переконаний, що жодне природне явище, наприклад, вихор, теж не може створити такого геометрично правильного малюнка, який я побачив на власні очі біля Красногірки.
Може, нечиста? Подібні речі, між іншим, описував ще в минулому столітті відомий збирач і дослідник слов'янських казок І легенд Афанасьєв (1826— 1871). Він не раз згадує про круглі вм'ятини серед посівів жита і пшениці, опираючись на свідчення українських селян, які називали такі місця «відьомським шабашем». І, очевидно, саме тим узвишшям, де натрапляли на такі кола, давали назву «Лиса гора». (Є така гора і в Красногірці, але не ця, де зависало НЛО). Рівень тогочасних знань спрямовував фантазію людей на чортів. Зараз же навряд чи хто повірить у те, що такі речі творяться чортами, мавками, відьмами, дівами чи вилами.
Відомий дослідник аномальних явищ Фоменко вважає, що вони, насамперед, - тест для вивчення емоційної реакції людей на події, в яких руйнується здоровий глузд. Мета таких демонстрацій, каже він, — «глобальне стеження за думками і сприйняттям людьми інформації». Англійці Ендрю і Дельгадо назвали кола на полях Британії інтелектуальною демонстрацією. Пшеничне поле стає в такому випадку справді ареною для змагання віри і наукового знання («Техника молодежи» №1,91). У цьому ж номері журналу було вміщено зображення чортика біля хлібів, що вилягли. Малюнок було знайдено в старій німецькій книзі, надрукованій у 1678 році. Отож, ще відтоді люди дивувалися виляглим колам на хлібних полях.
Російський парапсихолог Лазарєв у другому томі своєї праці «Діагностика карми» сфотографовані в Англії кола пояснює так: «З'єднання двох кіл представляє собою єднання двох цивілізацій, велике коло — представник другого світу, мале — представник нашого світу. Всі малюнки були посланнями з побажаннями любові і єдності. Це була спроба не просто встановити з нами дружній контакт, а й допомогти нам вижити, заблокувати наші найнебезпечніші програми» (маються на увазі програми, нашої підсвідомості).
Красногірські ж кола дещо інші. їх теж можна вважати якимось посланням до нас. Але побачене особисто більше схиляє мене до думки, що на полі Красногірки справді зависала «літаюча тарілка».
Сергій ПІДДУБНИЙ, редактор газети «Там. де Ятрань» (Кіровоградська область). "Україна молода", 21 вересня 1999 року. OCR: Ярослав Сочка
|
