Мандруючи природою рідного краю можна дивуватися мало не щодня. Пора року не має значення.
Зима 2008 почалася вчасно але на початку вона була безсніжною. Легкий морозець щодня поступово сковував наші водойми все товщам крижаним напрочуд прозорим панциром. Тож можна було вільно спостерігати за життям мешканців підводного світу, адже влітку вода не така прозора та й дістатися до віддалених куточків заболоченої заплави не завжди вдавалося. Природа цього грудневого дня ніби завмерла. Тільки подихи холодного вітру зі сходу нагадували про те, що осінь вже передала естафету зимі.
Крокуючи по схожому на прозоре скло льоду (недалеко від берега) я помітив дивну тваринку завбільшки з невеликого гризуна. Під товщею десятисантиметрової криги швидко рухалася дивна істота виконуючи досить складні маневри. На череві виблискувало сріблясто-сірої масті хутро. Мишачий хвіст, витягнута мордочка – це все ознаки мишачого царства. Подумалося, хто б це міг бути? Адже миші під кригою та ще й в холодній воді не плавають. Та й знайомство відбулося так швидко, що задіяти фотоапарат було просто нереально.
Інтрига була розв’язана за допомогою спеціальної літератури та спілкування в мережі Інтернет. Так виявилося, що в старих заплавах Сули Андріяшівсько-Гудимівського гідрологічного заказника загальнодержавного значення (незабаром центральна частина національного природного парку «Верхньосульський») мешкає найзагадковіший ссавець, ровесник давно зниклих мамонтів, шерстистих носорогів, шаблезубих тигрів, гігантських оленів та інших велетнів льодовикового періоду – землерийка водяна або кутора.
Кутора відноситься до групи дрібних комахоїдних звірів з родини землерийкових. Вона веде наполовину водний спосіб життя, чудово плаває, пірнає, бігає по дну водойми в пошуках поживи. Живиться цілодобово тваринами більшими за себе. Слина кутори має отруйні властивості. Покусані нею жертви впадають у шоковий стан. Її здобич – дощові черв’яки, молюски, жаби, риба, на суші – комахи, бурозубки. Біологічній науці про життя цієї істоти відомо дуже мало. Адже її побачити дуже проблематично, бо вона все життя проводить в норах (вхід до оселі розташований під водою) та в безперервному підводному полюванні – подалі від людських очей.
Про мешкання кутори водяної на території Роменщини науковцям нічого не відомо. Близький до водяної землерийки вид – кутора мала занесена до Червоної книги України.
Тому кутора водяна як один із найменших, рідкісних, дуже давніх і недостатньо вивчених видів звірів планети вимагає особливої охорони та уваги дослідників.
Володимир Литовка, громадський інспектор з охорони навколишнього природного середовища
Очень много времени провел в указанном автором раене.Особенно зимой, возле незамерзающих участков с быстрым течением, такие встречи далеко не редки в тех местах.Можно даже понаблюдать как кутора чистится сидя на краю полыньи.
