В.В.Рубцов відомий як один з небагатьох радянських учених, хто професійно досліджує проблеми життя у Всесвіті. Він один із співавторів книги «Проблеми позаземних цивілізацій». Недавно В.В.Рубцов взяв участь у конгресі палеоастрономічного товариства в Чикаго. З цього і почав свою розмову з ученим кореспондент РАТАУ А.Генкін (публікація за 1990 рік)
- Володимире Васильовичу, тема НЛО лише недавно стала у нас відкрито обговорюватись. Мабуть, міжнародна зустріч показала, що яга тут серйозно відстали від зарубіжних колег?
В. Рубцов - кандидат філософських наук, академік Академії космонавтики ім. К. Ціолковського (Росія). Його дисертація була присвячена філософсько-методологічним аспектам контакту з позаземними цивілізаціями. Автор книжок "Проблема позаземних цивілізацій", Кишинів, 1984 р. (у співавторстві з А. Урсул), "НЛО і сучасна наука", Москва, "Наука", 1991 р. (у співавторстві з Ю. Платовим). Один зі співавторів збірки "50 років НЛО", Великобританія, 1999 р. — Не сказав би. Справа у тому, що сама кількість нагромаджених фактів і спостережень уже перестала відігравати чільну роль у розв'язанні проблем, які стоять перед дослідниками позаземних цивілізацій. Тепер на перший план виходять пошуки теорій, які могли б ці факти узагальнити і пояснити. І тут ми маємо не гірший від інших вигляд.
Відомостей нагромадилось справді багато, але далеко не всі вони можуть вважатись достовірними. Ось, наприклад, років десять тому, на хвилі спалахів інтересу до НЛО, які періодично виникають у США, з'явились чутки про катастрофи інопланетних літальних апаратів. З великим запізненням і в нашу пресу потрапили повідомлення про аварії. А ось про те, що спеціалісти вважають їх пустими фантазіями, ніхто не написав...
- Ну, а на конгресі, з якого ви недавно повернулись, були якісь особливо цікаві повідомлення?
— Мені здалася досить цікавою доповідь про комп'ютерне дослідження «обличчя» на Марсі. Як відомо, після публікації цього знімка, зробленого американським космічним зондом «Вікінг», учені зійшлись на тому, що перед ними просто химерна гра світлотіней. Однак зараз одержано дані, що це утворення може бути штучного походження.
Поки що важко сказати, чи було відкриття. Був фотознімок, і на ньому щось таке, що нагадує скульптурне обличчя завдовжки близько 600 і заввишки близько 50 метрів. Але це ще нічого не доводить. Взагалі, повинен сказати, ніяких неспростовних свідчень палеовізитів представників високих цивілізацій на Землю поки що не знайдено. Хоча мені особисто здається перспективним дослідження культурні африканського народу догонів. Живучи у важко доступному районі території республіки Малі, вони до найостаннішого часу зберегли у відносно незайманому вигляді багато своїх вірувань і звичаїв. Всесвіт у їх уявленні «нескінченний, але вимірний», заповнений «спіральними зоряними світами», в одному з яких знаходиться Сонце. Догонам давно відомо, що цей світ можна спостерігати на небі у вигляді Чумацького Шляху. Немає сумнівів, що рівень їх науково-технічного розвитку просто не дав би змоги їм самим виявити щось подібне. Навіть якщо припустити «підказ» європейців, неможливо зрозуміти, як догони здобули, наприклад, найсучасніші знання про систему Сіріуса, який вони вважають «пупом світу». Ці знання лежать в основі обчислення періоду, з яким багато сотень років відзначається сігі - головне свято догонів.
- Чи правильно, що ваша перша стаття про НЛО була опублікована ще коли чи вчились у середній школі?
- Та ні, школу на час публікації у журналі «Знання та праця» я вже встиг закінчити. А надіслав туди статтю, відверто кажучи, по наївності. Важко було тоді чекати, що її опублікують. Як бачите, пощастило.
- А де ви знайшли для неї матеріали?— Ви даремно вважаєте, що тоді не було публікацій на цю тему. Кілька книг — зараз уже не пам'ятаю точно, які саме — я прочитав випадково. Ще з двома, вже англійською мовою, ознайомився у залі для школярів Ленінської бібліотеки в Москві. Тепер, на жаль, цей зал закрито, причому, не тільки для школярів. Наприкінці 60-х років у нашій країні в офіційному ставленні до теми позаземних цивілізацій спостерігалась невпевненість, навіть якась настороженість.
І все ж, юнацький інтерес до цієї теми у мене не зменшився. Тим більше, що після закінчення інженерно-фізичного факультету Харківського політехнічного інституту я одержав направлення в Калінін, де моїм науковим керівником став А. В. Золотов, автор робіт по вивченню Тунгуського метеориту з нетрадиційним поглядом на природу того, що сталося тоді над сибірською тайгою.
- Володимире Васильовичу, загальний інтерес до НЛО, що загострився сьогодні, підняв учених, які, як і ви, займаються цією проблемою, на хвилю популярності...
- Я далеко не впевнений, що велика популярність — це те, що необхідно вченому. Мені, наприклад, вона вже заважає. На жаль, доводиться відмовлятись від численних запрошень виступити з доповідями і лекціями — просто немає часу. Та й не хотілося б розчаровувати людей: адже ні про які справді сенсаційні факти мені невідомо. Відверто кажучи, секції добровільних дослідників, які почали утворюватись у нас з початку 1980-х років, ще поки не мають у своєму активі практично нічого, крім ентузіазму. А інтерес, про який ви говорите, пояснюється, головним чином, дозволом публікацій на цю тему в пресі.
- Тобто ви вважаєте такий ажіотаж тимчасовим?
- Напевно. І це цілком природно. Потім він спаде, як це було не раз в інших країнах. Але, зрозуміло, і тоді вчені будуть не менш серйозно займатись цією темою…
1990 рік. ОCR: Ярослав Сочка
|
