 У травні 2010 року місцева влада Одеської області відчула себе дуже некомфортно. На території досить-таки чималого регіону невідомо звідки з'явилися сотні людей — чоловіків і жінок різного віку, які на повний голос заявляли, що наприкінці місяця настане кінець світу, і закликали своїх слухачів каятися й готуватися до «останнього дня». Особливо багато таких було біля міста Балти та села Липецьке Котовського району
. У місцевої влади була пересторога, що проповідники загітують когось із легковірних до самогубства. На щастя, цього не сталося. Втім, не було видно і жодних ознак наближення кінця світу...
За цими подіями стоїть горезвісна секта інокентіївців. Посланці секти недаремно групувалися біля села Липецьке. Адже саме тут на початку минулого століття інокентіївці створили під землею величезний «монастир-рай», де й збиралися дочекатися кінця світу. Кінець, як відомо, не настав, якщо не зважати на революцію та громадянську війну, але у підземних катакомбах справді загинула сила-силенна люду.
Кажуть, що будь-яка фантазія тьмяніє порівняно з фактами реального життя. Так само вражає уяву й історія створення підземного «раю» у південному регіоні України. На початку XX століття чернець Інокентій (у миру Іван Левизар із Сорокського району Молдови) проголосив, що наближається кінець світу, а відтак усі повинні готуватися до Страшного суду, молитися й каятися, спродувати своє майно, поститися й копати для порятунку підземні церкви. І, як не дивно, у нього виявилося багато послідовників, які, спродавши своє майно, рушили до Балти, де проповідував самозваний святий. Православна церква була змушена заслати самозванця у Муромський монастир, з якого пізніше його визволили сектанти.
Та ще до повернення Інокентія сектанти, очолювані братом «пророка» Симеоном, викопали на околицях села Липецьке «Новий Єрусалим », або ж «Рай », величезний підземний монастир площею понад 100 тис. кв. м, з трьома церквами, розгалуженими комунікаціями, сотнями келій. Тисячі сектантів спустилися під землю, де значна частина їх вимерла від голоду та епідемій. Увесь масштаб цієї пошесті описав у своєму вражаючому романі «Голгофа» український письменник Лесь Гомін, але ця книга давно вже стала бібліографічною рідкістю.
Очікування кінця світу аж ніяк не розвіялися і на початку нашого — XXI століття. Ми ще смутно пам'ятаємо історію деяких сектантських родин, які кілька років тому закопалися під землю у Пензенській області Російської Федерації й теж чекали кінця світу. Не всі вони дожили до того дня, коли їх мало не силоміць відкопали.
Можливо, люди переймаються такою украй песимістичною вірою у кінець світу лише у недостатньо розвинених та некомфортних країнах, до яких належить і Росія, і Україна, і Молдова? Аж ніяк!Американський самодіяльний проповідник Гарольд Кемпінг проголосив у США, що 21 травня 2011 року теж настане кінець світу. І що ж — у нього знайшлися тисячі послідовників. Багато хто з них звільнився з роботи та розпродав усе своє майно, очікуючи «судного дня». Знову ж таки 21 травня обійшлося без будь-яких ексцесів. Обдурені кинулися до штаб-квартири «пророка», але там було порожньо. Нарешті електронною поштою їм надійшло таке повідомлення: «Гарольд Егберт Кемпінг стверджує, що це не помилка. Апокаліпсис вже почався, але завершиться через п'ять місяців — 21 жовтня 2011 року. Тоді всі праведники вознесуться на небо, а грішники залишаться на землі, де на них чекатимуть руйнівні стихійні лиха».
Отож певний час американські ЗМІ «смакували» розповіді про людей, які повірили цьому пророцтву, спродали своє майно і роздали гроші, як радилося, «своїм ближнім», а насамперед пророку, й лишилися без роботи та без копійки. Тепер різні суспільні фонди наймають фахівців для їх психологічної реабілітації.
Втім, пророцтв про кінець світу не злічити. Популярність теми «судного дня» не зменшується, бо у людства прямо на очах відбуваються дуже неприємні зміни клімату планети, викликані глобальним потеплінням. До речі, теорію щодо глобального потепління сьогодні підтримує більшість вчених, а от лави її супротивників рідшають. Згідно з цією теорією потепління триватиме близько 100 років, а потім зміниться поступовим похолоданням. Але це аж ніяк не означає кінця світу. До речі, на думку російських учених, клімат нашої північної сусідки внаслідок потепління навіть пом'якшає. Та й в Україні цей глобальний процес, обумовлений частково самою природою, частково людською діяльністю, не віщує аж занадто катастрофічних наслідків.
За останні два роки до сценаріїв кінця світу додалася ще й гіпотеза про те, що найпотужніша тепла течія Гольфстрім або вже зупинилася, або ж невдовзі зупиниться. І от саме ця тема виявилася для багатьох досить болісною.
Американці та європейці часто й охоче критикують менталітет та спосіб життя східнослов'янських народів — росіян, українців та білорусів. У цій критиці багато чого справедливого, але не треба забувати, що населення США та Західної Європи має своєрідний бонус, що значною мірою обумовив їхній спосіб життя: незрівнянно тепліший та комфортніший клімат, ніж у східній частині континенту. Якщо середня температура російської столиці +3,8 градуса, то в розташованому дещо північніше Лондоні - +11. А щодалі на схід Росії середня температура ще більше знижується й сягає мінусової позначки. Клімат Німеччини, Данії, Голландії, Великої Британії м'якший і тепліший, ніж в Україні. І на східному узбережжі США та в Західній Європі випадає більше опадів, ніж у Росії та Україні. Тому ці території є зоною гарантованого землеробства, а у нас — ризикованого. Додаткові тепло й волога надають чимало порівняльних переваг господарському комплексу Західної Європи, США та Канади, особливо ж у землеробстві та комунальній сфері.
А таким собі «благодійником» західного світу є не що інше, як Гольфстрім (про який ми знаємо зі шкільної географії), що несе до західної околиці Європи 50 млн. куб. м теплої води в секунду. Ця потужна течія з нагрітою в екваторіальній зоні Атлантичного океану, зокрема в Мексиканській затоці, водою рухається на північ, де під неї пірнає холодна, а отже — важча Лабрадорська течія, що виринає аж біля берегів Іспанії, у свою чергу пересікає Атлантику, нагрівається в Карибському морі і стає... Гольфстрімом. Така собі «чудова вісімка», що забезпечує процвітання всьому західному світу.
Відповідно до класичної теорії щодо глобального потепління, якщо температура в Арктиці дещо підніметься, то холодна Лабрадорська течія нагріється й підніметься на поверхню і перекриє шлях Гольфстріму. Тоді «чудова вісімка» розпадеться на два кільця: Гольфстрім потече до берегів Північної Африки й циркулюватиме по малому колу, а Лабрадорська течія у такий же спосіб охолоджуватиме Західну Європу, в якій за кілька років сформується сибірський клімат. Та ніхто не бере на себе сміливість розрахувати, коли це станеться. Як і категорично стверджувати, що це обов'язково станеться.
Але торік світом поповзли зловісні чутки, що Гольфстрім уже зупиняється. А «спусковим гачком» цього процесу стала безпрецедентна аварія на нафтовій платформі «Брітіш петролеум» у Мексиканській затоці. У морську воду тоді начебто вилилося понад 1 млрд. літрів нафти, внаслідок чого утворилися величезні поверхневі плями в'язкої сполуки. Аби їх осадити, концерн «Брітіш петролеум» вилив близько 20 млн. літрів диспергентів, хімічних сполук, що зв'язують та осаджують розлиту нафту. Більша частина плям «чорного золота» опустилася на глибину, але природна консистенція води у Мексиканській затоці, де розвертається Гольфстрім, виявилася начебто відчутно порушеною. Отже, розгін теплої води загальмувався.
Відтак не забарилося припущення, що розлив нафти у Мексиканській затоці та масове застосування диспергентів уже вплинули на швидкість течії Гольфстріму. Згідно зі зловісними чутками Північноатлантичної течії (верхньої частини Гольфстріму) у попередньому вигляді більше не існує. Тобто у Мексиканській затоці утворилася закупорка внутрішніх течій, через що тепловий насос Гольфстріму ослаб.
А носієм поганих новин став доктор Зангарі, фізик-теоретик Національної лабораторії Інституту Фраскаті (Італія), який зробив це пророцтво, вивчаючи супутникові карти середнього поясу Атлантики. У серпні 2010 року він начебто заявив: «Конвеєр у Мексиканській затоці припинив своє існування місяць тому, останні супутникові дані ясно показують, що Північноатлантичної течії нині немає, а Гольфстрім починає розбиватися на частини за 250 кілометрів від берегів Північної Кароліни». Нагадаємо, що Північна Кароліна — штат, розташований у середніх широтах на східному узбережжі США. А слово «начебто» стосовно заяви Зангарі ми вжили тому, що сам італійський вчений пізніше уточнив, що він висловив лише припущення, що таке може статися, а не стверджував це категорично.
Після пророцтва Зангарі минув майже рік. То чи підтверджує динаміка зміни погодних умов його, скажімо так, припущення? За час, що минув від серпня 2010 до літа нинішнього року, у світі шаленіли повені, лютували шторми та урагани, в окремих місцевостях Європи температура взимку падала до —20 градусів. Не бракувало й посух. А вже у першій половині цього року було зафіксовано серію руйнівних землетрусів у Японії. Але такі погодні негаразди відбувалися серійно практично кожного року нинішнього десятиліття XXI століття, тобто ще до того часу, коли нібито внаслідок аварії на нафтовій платформі в Мексиканській затоці сповільнив свій біг Гольфстрім. Пролунав фактично лише один «дзвіночок» — взимку через надто великі морози на певний час було закрито два лондонські аеропорти. Але в писаній історії Англії не раз траплялися такі зими, коли замерзали навіть Темза та прилегле море.
До даних супутникових спостережень із космосу мають сьогодні доступ десятки, якщо не сотні тисяч фахівців. І зникнення чи то ослаблення Гольфстріму практично неможливо приховати. Чому ж тоді лише Зангарі вдарив на сполох? І тут прихильники нового варіанту «кінця світу» пропонують своє пояснення такого замовчування — «теорія змови». Буцімто «сильні світу цього» із найрозвиненіших країн Західної Європи, СІЛА та Канади знають про неприємності із Гольфстрімом, які мають дуже швидко відібрати природний бонус у західного світу, й таємно готуються до кліматичного колапсу. З цією метою вони намагаються встановити контроль над видобутком і транспортуванням енергоносіїв, зокрема форсують прокладання додаткових газопроводів до Західної Європи, аби не замерзнути взимку. Росії у цих планах відводиться своєрідна роль «кочегара Заходу».
Прихильники «теорії змови» навіть останні події у Північній Африці та на Близькому Сході теж пов'язують із втіленням у життя планів щодо протидії наслідкам кліматичного колапсу західного світу. Оскільки після розпаду Гольфстріму на дві течії згідно із озвученою гіпотезою Північна Африка та Близький Схід мають отримати ті опади, які донині створювали сприятливі умови для землеробства в Західній Європі, а також США та Канаді, то саме ці регіони невдовзі мають стати дуже потужними виробниками сільськогосподарської продукції. А якщо так, то Захід, поки ще має змогу, силкується встановити контроль над новими майбутніми центрами світового землеробства.
Безсумнівно, геополітика великих держав у сучасному світі якраз і полягає у прагненні встановити контроль над осередками видобутку та шляхами транспортування енергоносіїв. А в останній час їхній особливий інтерес поширюється і на регіони зі сприятливими умовами для вирощування сільськогосподарських культур, бо у майбутньому, на думку експертів, найбільш затребуваним і стратегічним товаром стане пшениця, а не нафта. Та навряд чи сьогодні можна помітити щось особливе у великих геополітичних проектах найбільших гравців на світовій арені, що вже реалізуються, чи у тих, що лише заявляються.
До того ж нас повинно заспокоїти мовчання океанологів, котрі знають якщо й не все, то дуже багато про океанські течії. А вони, схоже, демонстративно ігнорують провіщення фізика Зангарі. Лише Роберт Нігматулін, директор Інституту океанології Російської академії наук, обмовився, що Гольфстрімом керують такі титанічні природні сили, що «людське паскудство», на кшталт виливу нафти, не здатне вплинути на них.
Отже, кінець світу (у розумінні біблійного Апокаліпсису) не передбачається та й не може бути передбачуваним. Але розслаблятися не варто. Адже набирає обертів глобальне потепління, що програмує кінець такого звичного й комфортного світу, з яким ми вже зжилися. І людству, а отже, кожному народу та індивіду, знову доведеться проходити урок на виживання.
Оглядач, "Вісті", 18.08.2011
|
