Денис Андрущенко з міста Черкасс (17 років) приймає участь у літературному конкурсі з роздумами про високорозвинуте позаземне життя. У цих роздумах більше романтики, а ніж логічних доказів... та навіть дуже переконливих. Зустрічаємо нового учасника...
Існує така теорія, ніби все, що ми можемо уявити, обов’язково повинно бути. Відштовхуючись від цієї ідеї, не можу не вірити в існування позаземного життя. Ще змалку, гортаючи книжки про космос, переводив погляд на нічне небо, намагаючись відшукати з-поміж зір сестру нашої Землі. А може, інопланетяни живуть у зовсім інших середовищах, що нас колись здивує. Але факт їх існування дивувати не повинен. Лише появи серед істот земних.
 Пам’ятаю, був приємний літній вечір у дитячому таборі. Я разом із товаришами гуляв на теплому пісочку морського узбережжя, яке червоніло від розпеченого неба. Захід сонця дійсно був прекрасний та чимось особливий. Та ми говорили про своє і не дуже уважно дивились. Я – романтик – раз через раз глядів на гарячі фарби…
Аж раптом біля сонця в небі з’явилися кілька блискучих об’єктів, які немов випромінювали власне світло. Дві секунди – вони одночасно метнулись управо, вліво (різко, під гострим кутом!) і щезли-згасли, немов камінь у морі. Але не залишили після себе жодних слідів. Я, шокований, запитав у інших чи бачили це, але вони лише сміялися…
Яке моє ставлення до цих істот? Грандіозне зацікавлення! Адже, якщо вони змогли нас знайти, а не ми їх, і прилетіти, то багато чого можна дізнатися, навчитися в них. Можливо, інопланетяни відкриють кілька таємниць Усесвіту.
Я й до цього цікавився «спостерігачами», а тепер просто-таки ніби відчував їх «дотики» – різні нагадування про себе: деякі кола на полях, унікальні уламки, історії з викраденням. Знаєте, іноді складається враження, що ми – плід експерименту. А до нас, мов у лабораторію, навідуються дослідники, щоб подивитися на зміни… Тоді відпадає одразу два питання: і «по розуму» і «брати».
А все-таки хочеться вірити, що через кілька «кварталів» галактик у нас є сусіди, які також працюють над питанням: хто ми? звідки? для чого? Вони, мабуть, як і ми, почуваються самотніми. І лише розумний задушевний співбесідник може допомогти заспокоїти духовну спрагу. То що, вони шукають таку людину? Чи вже знайшли і разом намагаються вирішити всесвітні питання? Було б цікаво дізнатися!
Можливо, позаземні істоти живуть навіть в іншому Всесвіті. То є ми в майбутньому. Якщо з цим погодитись, то можна пояснити дежа вю.
Ідея така: світ, наче вишивана сорочка, пронизаний безліччю ниток – мініатюрних «чорних дір», які поєднують світи. Завдяки ним можна бачити, ніби уві сні – а частіше так, – майбутнє. Адже хотілося б знати, як мені приснилася моя прогулянка по Мадриду (крок у крок, як це було) за два місяці до поїздки. Ще й у помаранчевих кросівках, що їх придбав перед виїздом. Тому я не дуже здивуюся, коли на Місяці знайдуть американський космічний корабель 2169 року. Якщо так і ми бачимо себе в майбутньому, залишається вияснити, чи добре в тому часі або ж яка проблема підкосила життя людства, і виправити зараз. Звучить трохи банально, та більше фантастично. Проте, коли видається така можливість, чому б не скористатися? Адже ми ще так мало знаємо цей світ! Що вчора вважалося казкою – зараз реальність.
А якщо інопланетяни вороже налаштовані? Сумніваюсь. Це нам так хочеться думати. Адже за їх рівня розвитку – я так гадаю – вони могли б давно нас стерти, а Землю, мов повітряну кульку, лопнути. Ми це повинні усвідомлювати і не наставляти ракети…
Звичайно, нам іще на власній планеті порядок треба навести, та й у стосунках між собою. Проте нехтувати можливістю віднайти братів по розуму і, можливо, вірі, – межа невігластва. Нам украй потрібно розвивати космічні програми та продовжувати спостереження. І не тільки заглядати у вітальню Всесвіту, а й простягати руку дружби…
Мені вже легко повірити, що «Піонер-10» – зонд, який покинув Сонячну систему в пошуках розумного життя, – вже в музеї якої-небудь цивілізації, яка готує дружню місію до Третьої від Сонця…
|
