Уже десять років я збираю відомості про незвичайні явища в природі. Особливо мене цікавить людина. Останнім часом картотека поповнюється досить швидко: преса вишукує цікавинки в усіх куточках планети і оголошує їх "дивом". Наприклад, у когось періодично змінюється колір шкіри (білий, жовтий, чорний), народжується немовля з третім оком, хтось запам'ятовує після першого прочитання тисячу незнайомих слів іноземними мовами...
Перші згадки про феноменальні можливості людини дійшли до нас із глибини віків. Яснобачення, телепатія, екстрасенсорний вплив описано в Біблії. У Стародавньому Єгипті було створено систему темних знань — окультизм, де йшлося про змогу виявити й розвинути у собі надзвичайні психічні та фізичні здібності.
Скептично ставилися до феноменів людини в колишньому СРСР. Визнання, скажімо, того, що наша думка матеріальна (а це нині підтверджено науковими дослідженнями), було рівнозначне злочину і могло стати приводом для того, щоб запроторити вченого до божевільні. А як же — це суперечило праці В.І. Леніна "Матеріалізм та емпіріокритицизм", де автор розвінчує теорії "вульгарних матеріалістів".
Визнання феномена ставить під сумнів існуючі доктрини, що лежать в основі фундаментальних філософських понять, природничих знань. На цих постулатах роками будували докторські дисертації маститі вчені. Хіба ж легко відмовитися від численних монографій? Простіше проголосити новітні відкриття шарлатанством, заборонити їх, назвати дослідження нетрадиційних напрямів заняттям, не гідним справжнього вченого. І привід для обгрунтування нібито серйозний: неможливість повторити та вивчити феномен у лабораторних умовах. А ця вимога у багатьох випадках і справді нездійсненна.
Ще в минулому сторіччі французький учений Клод Бернар писав: "Якщо трапляється факт, котрий суперечить панівній теорії, треба визнати факт і відкинути теорію, якщо навіть її всіма прийнято й підтримано відомими іменами".
Отже, звернімося до фактів, погляньмо, що вони можуть дати для розвитку традиційної науки.
У літературі часто зустрічаються згадки про незвичайну здатність йогів вводити своє тіло у транс, коли людина тривалий час (тижні!)
може обходитися без їжі, води та кисню. Подібний стан спостерігається у птахів, спійманих у сіті павуками, у самих павуків, коли їх ужалить оса. Тут спільним для живих істот є те, що не відбувається розпад тканин, характерний для трупа.
Можливо, це результат дії отрути, психічного процесу, під впливом яких виділяється певна речовина (ймовірно, нейропептид), котра й блокує руйнування клітин. Якщо це так, з'являється простір для проведення експериментів. І внаслідок цього буде одержано зовсім новий клас речовин, з допомогою яких можна "консервувати" організм. Уявіть собі автокатастрофу. Потерпіли люди. Лікар "швидкої" не може їх урятувати. Але йому достатньо ввести пораненим консервант і, не кваплячись, відвезти їх до клініки, де є всі умови для операції. Поки що це фантастика. Але...
З історії Вітчизняної війни знаємо: були випадки, коли люди, маючи воду, вмирали через дуже короткий строк, якщо в них не було їжі. Навіть у багатьох лікарів тоді побутувало уявлення: голодування протягом місяця смертельне для організму. Нині ж у пресі обговорюються методики лікування голодом на воді протягом 30—100 днів.
Виникає закономірне запитання: то що тоді могло викликати смерть, якщо людина залишалася без їжі значно менше днів? Тільки одне: необізнаність. Ніхто просто не знав, що організм здатний витримати тривале голодування.
Те ж можна сказати і про серйозні травми. Показовий приклад відомого спортсмена В.Дикуля, котрий зміг звестися на ноги після травми хребта, хоча лікарі вважали, що це неможливо. Про випадок самозцілення розповів журнал "Огонек". Я був дуже здивований, коли через 20 років зустрів в одному із сіл Київщини жінку, котра пережила аналогічну травму. Вона прочитала той номер журналу, побачила, що є світло в кінці тунелю, і... також вирішила, що зможе одужати. Вирішила — і підвелася. Вело її до перемоги тільки розуміння: це можливо. Далі все залежало від її волі.
Таких прикладів можна навести багато. Дуже важливо, щоб про них широко розповідалося в пресі. Тоді наша підсвідомість засвоїть: вижити можна! І це спрацює в складних умовах. Задля цього й збирається інформація про феномени людини.
Є й інша категорія незвичного, що стосується "гомо сапіенса". Маю на увазі феномен цілительства. Був бум наприкінці вісімдесятих років - і подальше розчарування.
Нині в пресі здебільшого з'являються матеріали критичні, під сумнів ставиться саме явище. Однак маю зауважити: феномен існує, хоч і зустрічається рідко. Навколо нього багато спекуляцій. З'явилося чимало "спеціалістів" з різноманітними міжнародними дипломами та сертифікатами, які нічого спільного з цілительством не мають. Мені доводилося з ними зустрічатися.
мені й пощастило. Удалося знайти в Києві кількох екстрасенсів (вони здебільшого не люблять цього терміна, називають себе біоенерготерапевтами чи якось інакше), які багато можуть. Виліковують астму, діабет, рак, туберкульоз, захворювання серцево-судинної системи, при яких люди стають інвалідами, а то й просто йдуть із життя.
Усе це так і лишилося б не підтвердженим наукою фактом, якимось неординарним випадком, якби не лабораторні експерименти над тваринами. Справжній цілитель щиро зацікавлений у проведенні таких наукових досліджень, сміливо йде на них. Я сам неодноразово був свідком: не торкаючись рукою тварини, цілитель, скажімо, різко збільшує в її крові вміст інсуліну. Було проаналізовано 25 біохімічних показників, з котрих 17 дали чіткі відхилення. Причому це торкалося ключових реакцій обмінних процесів. Відбувалися зміни і в зрізах тканин.
Продовження досліджень у цьому напрямі дозволить розширити уявлення про характер взаємовпливу біоінформаційних потоків цілителя і хворого. Уже можна визначити цілителя, який щонайкращим чином без надмірних зусиль протягом одного сеансу вилікує ту чи іншу людину. Можна визначити і медичний препарат, трави, харчові добавки, котрі найбільше пасують саме цій людині. І тут також позначається біологічна сумісність інформаційних потоків, але вже людини і речовини.
Ще хочу зупинитися на одному з феноменів психіки людини — перебуванні хворого у коматозному стані (на межі смерті). Мені особисто доводилося спілкуватися з двома чоловіками, які бачили ніби збоку своє розпростерте тіло в операційній, родичів у сусідньому коридорі, відчували політ крізь темний тунель до світла... Такі випадки описано в літературі. Але ці двоє тих книжок не читали, боялися розповісти комусь про свої переживання (бо вважатимуть за психічно хворих), страшенно переживали й потерпали через комплекс неповноцінності.
На щастя, ми зустрілися. Я пояснив їм, що це явище пов'язане і еволюцією людини. Що для створення ноосфери Землі потрібна така істота, як людина. Що після нашої смерті залишається енергетична інформація, котра перетворюється на той Великий Розум, який керує матерією. Про це писав і Ціолковський... Після нашої розмови ті чоловіки позбулися своїх комплексів, їм стало легше жити. Знаю також жінку, що вважала себе неповноцінною, бо протягом своїх 74 років не їла жодних солодощів і білого хліба — її організм їх не сприймав. Коли вчені одного з наукових інститутів працювали над ліками проти діабету, їм стало в пригоді дослідження цієї жінки. А розмова з нею, як вона сама сказала, зняла камінь з її душі. На рівні інтуїції сам організм підказує, що нам корисне, а що — ні.
Не гірші за інших люди, котрі відрізняються від нас, "усереднених". Вони навіть кращі, бо особливі. І повідомлення про "пошуки" природи слугуватимуть дальшому розвиткові науки, медицини. Можливо, хтось довідається більше про себе, розвіються чиїсь сумніви.
«Порадниця», четвер, 25 лютого 1999 року, Володимир ГОРЧАКОВ, доктор біологічних наук. OCR: Ярослав Сочка
Скептично ставилися до феноменів людини в колишньому СРСР. Визнання, скажімо, того, що наша думка матеріальна (а це нині підтверджено науковими дослідженнями), було рівнозначне злочину і могло стати приводом для того, щоб запроторити вченого до божевільні. А як же — це суперечило праці В.І. Леніна "Матеріалізм та емпіріокритицизм", де автор розвінчує теорії "вульгарних матеріалістів".
